Дисертація є першим у вітчизняній філософській традиції компаративним дослідженням феноменологічних та аналітичних концепцій персональної ідентичності. Розглядаються витоки відмінності між аналітичним та феноменологічним підходом до самосвідомості, що пов'язуються з Картезіанською та Г’юмівською інтерпретацією Я. Проведено детальний аналіз розвитку проблеми ідентичності в рамках кожної з традиції, який супроводжується зіставленням головних атрибутів екзистенційного, наративного, функціонального, імперсонального, дуалістичного та ряду інших поглядів на даний феномен.
Since the beginning of XX century, the theme of personal identity in Western thought gained a special relevance, which was associated with a change in the essential approach to this concept. Personal identity is no longer a given absolute consciousness, now it is really a separate issue revealed from the shadows of Ego metaphysics. The modern philosophical discourse about identity in Western thought can be divided on two traditions – English-Saxon and continental. Among these two, ones of the leading positions can be ascribed to analytic philosophy of mind and phenomenology. The first discovers identity from naturalistic aspect – having identity means that we have created a conceptual fiction about the unity of psychical and physical processes. On the other hand, phenomenology represents personal identity as the consequence of selfhood awareness that has an ontological status. Analytic philosophy of mind, mostly, proposes radical negation of substance understanding of the subjectivity. At the same time, phenomenological branch of modern philosophy suggests the possibility of moderate deconstruction of classical ego metaphysics which would guarantee the preservation of individual autonomy.
