У дисертаційній роботі проведено дослідження есхатології візантійського філософа і богослова Максима Сповідника на предмет можливої міри впливу на неї еллінських філософських учень, а також ідей інших християнських письменників. Виявлені основні напрямки трансформації еллінських філософських парадигм в есхатологічних поглядах отця церкви, який закарбував філософською мовою християнську есхатологію, не обмежуючись лише чинником віри. В роботі простежена логіка подолання античних парадигм у царині есхатології, а саме фаталізму, циклічності, вічності світу, необхідності створення світу, метемпсихозу, апокатастасису, специфічної теорії зла тощо. Виявлені головні філософські концепти, в яких Максим Сповідник філософськи обґрунтував християнську есхатологію, а саме: незалежність Воплочення Логоса від внутрішньо-світових метаморфоз, абсолютна свобода і невимушеність створення світу і пов’язаний з цим концепт обожнення, метафізична перевага цілей над началами буття, заперечення циклічної теорії космосу, специфічний погляд на проблему апокатастасису (відновлення всього), вічно-рухомий спокій у обожнених істот, перевага свободи волі над свободою вибору, відсутність гномічної волі в есхатологічному стані, специфічна теорія зла як звинувачення іншого. Отримані результати повністю розкривають сутність есхатології Максима Сповідника і те, як його погляди долають чи, навпаки, успадковують певні метафізичні тенденції античної філософської традиції. Результати даного аналізу можуть бути застосовані у навчальному процесі, для подальшого поглибленого вивчення європейської філософської думки у царині цілей буття людини і світу. Вони можуть бути використані у наукових, релігійних, суспільних дискусіях і дослідженнях, а також у безпосередньому житті.
This thesis investigates the eschatology of a Byzantine philosopher and theologian Maximus the Confessor in regards to the possible extent of it being influenced by Hellenic philosophical teachings and ideas of other Christian writers. The paper identifies major directions in which Hellenic philosophical paradigms are transformed into the Holy Father’s eschatological views where he established Christian eschatology in the philosophical language not limiting it to the factor of faith only. The paper traces the logic of overcoming antique paradigms in the field of eschatology, specifically fatalism, cyclism, eternity of the world, necessity to create the world, metempsychosis, apocatastasis, specific theory of evil, etc. The thesis brings out major philosophical concepts where Maximus the Confessor provides a philosophical argumentation for Christian eschatology, more specifically independence of the Incarnation of Logos from the inner world metamorphoses, absolute freedom and imperturbation of the world creation and the associated concept of deification, the metaphysical dominance of aims over the inception of being, the negation of the cyclic theory of cosmos, the specific view on the problem of apocatastasis (restoration of all), the ever-moving repose of deified beings, the dominance of the freedom of will over the freedom of choice, the absence of gnomic will in an eschatological state, and the specific theory of evil as the accusation of the other. The results achieved fully demonstrate the essence of Maximus the Confessor’s eschatology and the way his views overcome or, on the contrary, inherit certain metaphysical tendencies of antique philosophical tradition.
The results of this analysis were used with educational purposes and for further study of European philosophical thought in the sphere of aims of being of the human and the world. These results can be used in scientific, religious and social discussions and studies, as well as directly in everyday life.
