Мовотворчість як чинник соціальних змін: ідеї формальної школи літературознавства у дискурсі філософії мови

Abstract

Обґрунтовано роль мовотворчості як невід’ємної складової радикальних соціальних змін. Надано концептуальну основу положенню, що мовотворчість є невід’ємним виявом розвитку мови як соціального феномену. Мовотворчість виступає інституалізованим засобом творення тих нових смислів, які уможливлюють соціальні зміни, виражають їхню сутність та закріплюють їхні результати у свідомості людей: мовотворчість є одним із ключових механізмів досягнення соціального визнання нових соціально значущих смислів. Здійснено філософську реконцептуалізацію основних понять російської формальної школи літературознавства під кутом зору їхньої соціально-конструктивістської значущості, передусім таких як «очуднення» та «деавтоматизація». Зокрема, виявлено основні обриси соціально-коструктивістського потенціалу застосування педагогічних прийомів стимулювання мовотворчості у сфері освіти. Розкрито взаємопов’язаність літературно-філософських та психологічно-концептуальних витоків російської формальної школи, зокрема у темі критики концепцій образності мислення. Уточнено українську специфіку формального підходу у літературознавстві, нерозривний зв’язок українського формалізму з авангардизмом і футуризмом, коли художнє мистецтво долає штучні кордони між літературою і образотворчим, декоративно-ужитковим мистецтвом, музикою та архітектурою. Уточнено розрізнення формального та змістового у використанні мови як чинника соціальних змін – завдяки філософському зверненню до завдань вищої освіти та її можливостей рефлексивного використання мови разом з потенціалом встановлення конвенційної згоди щодо співвідношення формального та змістового у мові на засадах критичного підходу та кваліфікованого дискурсу.

The role of language creation as an integral part of radical social change is substantiated. The conceptual basis is given to the position that language creation is an integral manifestation of language development as a social phenomenon. Linguistics is an institutionalized means of creating those new meanings that enable social change, express their essence and enshrine their results in people's minds: linguistics is one of the key mechanisms for achieving social recognition of new socially significant meanings. The philosophical reconceptualization of the basic concepts of the Russian formal school of literary criticism has been carried out from the point of view of their social-constructivist significance, first of all, such as "alienation" and "deautomatization." In particular, the main outlines of the social-constructivist potential of the application of pedagogical methods of stimulating language creation in the field of education are revealed. The position regarding the main signs of a tendency towards the gradual spread and attraction of the ideas of language creation of the Russian formal school to other philosophical movements of the twentieth century, primarily to structuralism and neo-Marxism, was further developed as a result of their mutual polemics about the role of language and language creation in the implementation of social changes. New aspects are identified in identifying the main directions of mutual influence of the development of language and social processes in the philosophy of neo-Marxism and structuralism. In particular, the influence of the ideas of the Russian formal school on the formation of the structuralist concept of coherence in the ways of organizing social space and language structures, as well as the neo-Marxist concept of social communication as a source of social change, was analyzed. Additional arguments are provided regarding the mutual dependence and mutual conditioning of language and social communication, speech actions and social actions as the initial problematics of such main areas of modern philosophizing as analytical philosophy, neo-Marxism, post-structuralism. The interconnectedness of the literary-philosophical and psychological-conceptual origins of the Russian formal school is revealed, in particular in the topic of criticism of the concepts of imagery of thinking. The Ukrainian specificity of the formal approach in literary studies, the inseparable connection of Ukrainian formalism with avant-garde and futurism, when art overcomes artificial borders between literature and fine, decorative and applied arts, music and architecture, is specified. The distinction between formal and semantic use of language as a factor of social change is clarified – due to the philosophical appeal to the tasks of higher education and its possibilities of reflexive use of language together with the potential to establish conventional agreement on the ratio of formal and semantic language based on critical approach and qualified discourse.