В дисертації проводиться критичний аналіз трансформацій моделей лідерства у протестантських вищих духовних закладах України кінця XX – початку XXI століть, виявленні основних рис моделей колективного лідерства, що переживають стадію активного становлення. Здійснено аналіз загальних тенденцій розвитку протестантської вищої освіти України кінця XX – початку XXI століть. Досліджено осмислення ідентичності та місії духовної освіти у богословських теоріях пострадянського протестантизму. Виявлено причини зростання ролі колективного лідерства в управління світськими та духовними навчальними закладами. Досліджено моделі християнського лідерства в сфері освіти у теорії та практиці українського протестантизму, оцінено ефективність різних моделей в умовах сьогодення. Виявлена специфіка роботи опікунських рад у процесі управління українськими євангельськими семінаріями та досліджено комплекс проблем, що існують у практичній реалізації колективного лідерства на сучасному етапі розвитку пострадянської духовної освіти. Показано значення сучасного богословського комунітаризму для сталого розвитку християнської освіти, для формування нових теорій про колективне лідерство та оптимальні форми реалізації цього лідерства у подальшій перспективі. Сформована у попередні роки національна спільнота протестантських богословів набула своєї завершеності та зрілості у своїх відносинах з церквами та світським науково-освітнім середовищем. Все це дозволяє в умовах сьогодення ефективно реалізовувати місійне покликання духовної освіти. Сформовано множину теорій місійного служіння духовної освіти, які спираються на богословську методологію початку XXI століття, особливо на теорії царства Божого, церкви та семінарії як різновидів духовної спільнотності. Виділення місійного покликання як основного завдання для всіх християн радикально трансформувало уявлення про завдання та перспективи духовної освіти. Бачення церкви не як ієрархічної структури і не як духовної реальності, що виявляється у цілком автономних громадах, а як мережі спілкування та союзу спільнот змінило уявлення і про освіту та бажані моделі семінарського навчання. Відбулося поступове подолання модерного індивідуалізму, зростання ролі спільнот, заміна монологічних моделей місії на діалогічні. Здобуло загальне визнання уявлення про семінарію як спільноту, що не є самодостатньою, але слугує церкві як спільноті. Також церква почала розумітися як така, що слугує есхатологічній ідеальній спільноті, подібній до спільноти Трійці. Формування спільнотних і діалогічних моделей місійної та освітньої діяльності дозволяє українському протестантизму ефективно пристосовуватися до реалій початку XXI століття та бути проактивним у суспільстві сьогодення.
В диссертации представлен критический анализ трансформаций моделей лидерства в протестантских высших духовных заведениях Украины конца XX – начала XXI веков, выявлены основные аспекты моделей коллективного лидерства, что проходят стадию активного становления. Осуществлен анализ общих тенденций развития протестантского высшего образования Украины конца XX – начала XXI веков. Исследовано осмысление идентичности и миссии духовного образования в богословских теориях постсоветского протестантизма. Выявлены причины возрастания роли коллективного лидерства в управлении светскими и духовными учебными заведениями. Исследованы модели христианского лидерства в сфере образования в теории и практике украинского протестантизма, оценена эффективность различных моделей в сегодняшних условиях. Выявлена специфика работы попечительских советов в процессе управления украинским евангельскими семинариями и исследован комплекс проблем, существующих в практической реализации коллективного лидерства на современном этапе развития постсоветской духовного образования. Показано значение современного богословского коммунитаризма для устойчивого развития христианского образования, для формирования новых теорий о коллективном лидерстве и оптимальных формах реализации этого лидерства в дальнейшей перспективе. Сформированое в предыдущие годы национальное сообщество протестантских богословов приобрело свою завершенность и зрелость в своих отношениях с церквями и светской научно-образовательной средой. Все это позволяет в сегодняшних условиях эффективно реализовывать миссионерское призвание духовного образования. Сформировано множество теорий миссионерского служения духовного образования, которые опираются на богословскую методологию начала XXI века, особенно в теории царства Божьего, церкви и семинарии как разновидностей духовной общинности. Выделение миссионерского призвания в качестве основной задачи для всех христиан радикально преобразовывает представление о задачах и перспективах духовного образования. Видение церкви не как иерархической структуры и не как духовной реальности, проявляющейся в совершенно автономных общинах, а как сети общения и союза сообществ изменило представление и об образовании, и о желаемых моделях семинарского обучения. Произошло постепенное преодоление модерного индивидуализма, рост роли сообществ, замена монологических моделей миссии на диалогические. Получило всеобщее признание представление о семинарии как сообществе, которое не является самодостаточной реальностью, но служит церкви как сообществу. Также церковь начала пониматься как такая, которая служит эсхатологическому идеальному сообществу, подобному сообществу Троицы. Формирование общинных и диалогических моделей миссионерской и образовательной деятельности позволяет украинскому протестантизму эффективно приспосабливаться к реалиям начала XXI века и быть активной силой в обществе настоящего. Выявлено, что протестантское образование в Украине и на всем пространстве Восточной Европы постепенно преодолевает кризисные явления, связанные с бюрократизацией образовательно-воспитанных процессов и индивидуалистическими интенциями студентов. Это преодоление стало возможным благодаря открытию потенциала коммунитаризма в эпоху постмодерна для духовных высших учебных заведений. Коммунитаризм как теория сообществ предусматривает, что семинария является образовательно-воспитанным и научно-богословской сообществом, которое служит церковными сообществам. Развитие коммунитаризма в теологии сегодня способствует лучшему пониманию возможностей коллективного лидерства в сообществах преподавателей, сообществах руководства семинарий, сообществах советов попечителей, сообществах студентов.
In the dissertation the critical analysis of transformations of models of leadership in Protestant seminaries of Ukraine of the end of XX – the beginning of XXI centuries, revealing of the basic features of models of collective leadership going through a stage of active formation is carried out. The analysis of the general tendencies of development of the Protestant higher education of Ukraine of the end of XX – the beginning of XXI centuries is carried out. The comprehension of the identity and mission of theological education in the theological theories of post-Soviet Protestantism is studied. The reasons for the growing role of collective leadership in the management of secular and theological educational institutions are identified. Models of Christian leadership in the field of education in the theory and practice of Ukrainian Protestantism are studied, the effectiveness of various models in today's conditions is evaluated. The specifics of the work of boards of trustees in the process of managing Ukrainian evangelical seminaries are revealed and a set of problems that exist in the practical implementation of collective leadership at the present stage of development of post-Soviet theological education is studied. The significance of modern theological communitarianism for the sustainable development of Christian education, for the formation of new theories of collective leadership and the optimal forms of realization of this leadership in the future is shown. The national community of Protestant theologians formed in previous years has reached its completion and maturity in its relations with the churches and the secular scientific and educational environment. All this allows in today's conditions to effectively implement the missionary vocation of theological education. Many theories of missionary service of theological education have been formed, which are based on the theological methodology of the beginning of the XXI century, especially on the theory of the kingdom of God, the church and the seminary as varieties of spiritual community. The selection of the missionary vocation as the main task for all Christians has radically transformed the idea of the tasks and prospects of theological education. The vision of the church not as a hierarchical structure and not as a spiritual reality, which is manifested in fully autonomous communities, but as a network of communication and union of communities has changed the perception of education and the desired models of seminar teaching. There was a gradual overcoming of modern individualism, the growing role of communities, the replacement of monologue models of mission with dialogical ones. The idea of the seminary as a community that is not self-sufficient, but serves the church as a community, has gained general recognition. The church also came to be understood as serving an eschatological ideal community similar to the Trinity community. The formation of community and dialogical models of missionary and educational activity allows Ukrainian Protestantism to effectively adapt to the realities of the beginning of the XXI century and to be proactive in today's society.
