Аналізується духовний стан сучасної цивілізації, який автор визначає як «кризовий»; людина кризи знаходиться в зоні відчуження, яке охоплює її свідомість, почуття і волю, приводить до апатії, зниження активності, зрештою – до небажання жити, нерідко до суїциду. Виявляючи причини такої кризи, обґрунтовується роль освіти в її мінімізації, а з часом – подоланні. Поєднуючи зусилля з іншими формами духовнопрактичного освоєння світу, освіта відкриває для особистості новий сенс життя, його провідні смисли, налаштовує на позитивне сприйняття дійсності, повертає людину до життя як його активного суб’єкта.
The spiritual state of modern civilization, which the author defines as «crisis», is analyzed. The man of the crisis is in the exclusion zone, which covers her consciousness, feeling and will, leads to apathy, decrease in activity, in the end - to reluctance to live, often
to suicide. Finding the causes of such a crisis, the role of education is substantiated in its
minimization, and over time - in overcoming. Combining efforts with other forms of spiritual and practical development of the world, education opens for a person a new meaning
of life, its leading meanings, adjusts to a positive perception of reality, returns a person to
life as its active subject.
