Дійсна демократизація освіти можлива лише на дискурсній основі, де кожен з учасників навчально-виховного процесу має можливість висловлювати власну думку, відстоювати її під час перманентних дискусій. Тому останнім часом особлива увага дослідників спрямована на вивчення педагогічного дискурсу. Головною метою цих досліджень є насамперед лінгвістичний аспект суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників дискурсу з огляду на його тлумачення як ситуативно й соціально визначеної мовленнєвої діяльності. Але розмаїті дискурсивні практики зумовлюють необхідність перегляду такого розуміння педагогічного дискурсу та перенесення ваги в його оцінці із суто лінгвістичного аналізу на соціальні фактори спілкування. Це спонукає до вивчення екстралінгвістичних факторів розгортання педагогічного дискурсу як мовної, комунікативної, ситуативної, особистісно й статусно орієнтованої компетенції, яка визначається усталеними в суспільстві сферами спілкування і соціальними інститутами.
True democratization of education is possible only on a discursive basis, where each
participant in the educational process has the opportunity to express his or her own opinion, to defend it during permanent discussions. Therefore, in recent years the special attention of researchers is directed at the study of pedagogical discourse. The main purpose of these studies is, first of all, the linguistic aspect of the subject-subjective interaction of participants in the discourse in view of its interpretation as situational and socially determined speech activity. But diverse discursive practices lead to the need to revise such an understanding of pedagogical discourse and to shift weight in its assessment with a purely linguistic analysis of social factors of communication. This leads to the study of extra-linguistic factors in the development of pedagogical discourse as a linguistic, communicative, situational, personality and status-oriented competence, which is determined by the areas of communication and social institutions established in society.
