This article offers considering functional possibilities of the pedagogical live and it’s functioning in the changeable social and cultural contexts. The metaphoric and semantics of the pedagogical life are analyzed which unveil its social origin, value’s orientations and the role reality in the recursive closed system of education and in educational realities. The distinctions between anthropological and functionalistic interpretation are explicated. Taking one of them absolutely can provoke the formalization of the pedagogical love and its instrumentality application with the consequence to lose the value orientation. It is proving that excessive emphasizing of the pedagogical live in the form of declaration might be regarded as giving evidence of the ideological manipulation both on the level of pedagogical relations “teacher–pupil” and on the level of society. The empirical foundation for the analyze of the appearance forms of the pedagogical love is based on works of W. Suchomlinski and A. Makarenko as the representatives of the heart-central tradition of the Ukrainian philosophical tradition which was founded by H. Skoworoda. The deformations of pedagogical love in the theory and practice of the communist education are regarded in the optic of the tragic anthropology because the pedagogical live in totalitarian societies proposes the struggle with the class enemies. The German discourse upon the problems connected with the pedagogical live gives also very impulses for rethinking this phenomenon in new social and cultural contexts. The pedagogical love in its alien form is often misused in political ideology, especially in educational policy as an available resource needed for completing both the creature of defect and society of defect. This resource is considered as a renewal one, because it must be generated by human being in difficult economic situations. The pedagogical love is often used for replacing political decisions into pedagogical field. The potential of the functionalistic approach is analyzed using the methodology of N. Luhmann theory of the self-referential social system which operates in the form of communication. The function of the pedagogical love as the medium in this communications is defined narrowly as the selection of values for the stabilization of the educational system and preservation of its invariant elements. The theoretical explorations on pedagogical love, which were made by A. Treml, are verified in the realities of the postindustrial society.
У статтi розглядаються можливостi i перспективи функцiонування педагогiчної любовi у сучасних мiнливих соцiокультурних контекстах, аналiзується пов’язана з нею метафорика та її семантики. Розкриваються вiдмiнностi мiж її антропологiчною та функцiоналiстською iнтерпретацiєю. Абсолютизацiя однiєї з них криє у собi загрозу формалiзацiї педагогiчної любовi, втрати нею її гуманiстичних цiннiсних орiєнтацiй. Обґрунтовується, що надмiрне акцентування антропологiчного вимiру педагогiчної любовi, її декларативний характер свiдчать про iдеологiчне манiпулювання нею як на рiвнi педагогiчних вiдносин мiж учнем та вчителем, так i на загальносуспiльному рiвнi. Педагогiчна любов розглядається на матерiалi педагогiчної теорiї та практики В. Сухомлинського i А. Макаренка, де розкривається потенцiал сковородинiвської кордоцентричної традицiї, а також виявляються iдеологiчно обумовленi деформацiї. Розкривається спiвзвучнiсть цих iдей сучасному нiмецькомовному фiлософсько-освiтньому дискурсу, широко представленому у статтi, а також ризики використання педагогiчної любовi як начебто невитратного ресурсу для подолання матерiальних, духовних та технологiчних дефiцитiв у постiндустрiальному суспiльствi з його мiнливими соцiокультурними контекстами, тим самим легiтимiзуючи ототожнення полiтичних рiшень з педагогiчними. Сумiснiсть i комплементарнiсть антропологiчного та функцiоналiстського пiдходiв розглядаються на матерiалi теорiї самореферентних соцiальних систем Н. Лумана, уточнюються основнi поняття цiєї теорiї, необхiднi для опису педагогiчних комунiкацiй як мiнiмальних системних одиниць, якi пiдтримують функцiонування систем освiти i виховання на межi усiх iнших соцiальних систем (як полiтика, економiка, етика, культура та iн.) Узагальнюються теоретичнi напрацювання А. Тремля, якi торкаються функцiонування педагогiчної любовi як медiума у педагогiчних комунiкацiях з високим рiвнем комплексностi, який потребує редукцiї для подальшого ефективного функцiонування систем освiти, виховання, а також у системi педагогiчного знання. Розширюється поняття педагогiчної любовi як любовi до знання, як медiуму у визначеннi дослiдницьких прiоритетiв педагогiв та складової педагогiчної творчостi у мiнливих контекстах постiндустрiальної культури.
