In the dissertation, for the first time, a comprehensive historical and theological analysis of the concept of tradition in Russian Orthodox neo-patristic thought is carried out. In particular, the tradition concept of Fr. G. Florovsky and V. N. Lossky is analyzed in
the context of their versions of neo-patristic synthesis and in close connection with their
ecumenical views. This analysis demonstrates that their conceptualization of tradition,
which in many respects intersected with, was even partially determined by, certain
Slavophil ideas, marked a new and decisive turn in the understanding of this concept in
post-revolutionary Orthodox theology. Under the leadership of these thinkers and their
like-minded colleagues, mystical discourse in Orthodox theology was revived and
received a new round of development, within the framework of which the idea of tradition
acquired existential, essentialist (personalistic) and mystical content.It is established in this dissertation that the term “Tradition” was used by the neo-patristic theologians idiosyncratically, if not solipsistically. The neo-patristic concept of tradition has, as a reaction against the reception of Western European formulations and emphases by Russian academic theologians and philosophers who used them in theorizing
tradition, significantly and with insufficient substantiation departed, not only from the
term’s semantic and biblical meaning, but also from the patristic understanding of
tradition. It is brought to light that in the neo-patristic paradigm the boundary between the
concept of “living Tradition” and related concepts such as “Church” and “the Holy Spirit”
is not always clear. In some cases, an equals sign was even explicitly put between these
concepts; in particular Florovsky conceptually equated the concept of “tradition” and the
reality of the Church. It is found that this tradition-concept is the methodological basis of
the neo-patristic paradigm, determining its anti-ecumenical, particularistic, absolutist and
traditionalist properties, a result of which was neo-patristic Orthodoxy falling, for a long
time, out of modern ecclesiastical, academic and social discourses. It is demonstrated that, certain merits notwithstanding, the neo-patristic concept of Florovsky and Lossky remains unclear, problematic, controversial and insufficiently substantiated.
В диссертации впервые осуществляется комплексный историко-богословский
анализ концепта предания в русской православной неопатристической мысли, в
частности проанализирована концепция предания протоиерея Г. Флоровского и В.
Н. Лосского в контексте их версий неопатристического синтеза и в тесной связи с их
экуменическими взглядами. В диссертации было установлено, что термин «Предание» используется неопатристическими богословами идиосинкратически, если не солипсически. Неопатристическая концепция предания значительно и недостаточно обосновано отошла не только от своего семантического и библейского значения, но и от святоотеческого понимания этого понятия в ответ на рецепцию западноевропейских формулировок и акцентов русскими академическими богословами и философами, которые использовали их в теоретизации предания. Выявлено, что в неопатристической парадигме граница между понятием «живое Предание» и такими смежными понятиями, как «Церковь» и «Святой Дух» не всегда ясно прослеживается, а в некоторых случаях совершенно элиминируется. Выяснено, что концепция предания в неопатристической парадигме является ее методологической основой, которая сообщила ей антиэкуменические, партикуляристкие, абсолютистские и традиционалистские свойства, приведшие, в свою очередь, к тому, что неопатристическое православие надолго выпало из современного научного и церковно-общественного дискурсов. Доказано, что неопатристическая концепция предания Флоровского и Лосского, несмотря на некоторые ее достоинства, является недостаточно ясной, довольно проблематичной, противоречивой и недостаточно обоснованной.
У дисертації вперше здійснюється комплексний історико-богословський аналіз концепту передання в російській православній неопатристичній думці, зокрема проаналізована концепція передання протоієрея Г. Флоровського і В. М. Лосського в контексті їхніх версій неопатристичного синтезу й у тісному зв’язку з їхніми екуменічними поглядами. У дисертації було встановлено, що термін «Передання» неопатристичні богослови використовують ідіосинкратично, якщо не соліпсично. Неопатристична концепція передання значно й недостатньо обґрунтовано відійшла не тільки від свого семантичного й біблійного значення, але й від святоотецького розуміння цього поняття у відповідь на рецепцію західноєвропейських формулювань і акцентів, що її здійснили російські академічні богослови і філософи, які використовували їх у теоретизації передання. Виявлено, що в неопатристичній парадигмі межа поміж поняттям «живе Передання» і такими суміжними поняттями, як «Церква» і «Святий Дух», не завжди чітко простежується, а в деяких випадках навіть зовсім елімінується. З’ясовано, що концепція передання в неопатристичній парадигмі є її методологічною основою, яка надала їй антиекуменічні, партикуляристські, абсолютистські й традиціоналістські властивості, які, у свою чергу, призвели до того, що неопатристичне православ’я надовго випало із сучасного наукового й церковно-суспільних дискурсів. Доведено, що неопатристична концепція передання Флоровського і Лосського, незважаючи на деякі її достоїнства, є недостатньо чіткою, досить проблематичною, суперечливою й недостатньо обґрунтованою
