«Живі репарації». Мобілізація, арешти та інтернування мешканців Південної та Центральної Європи та їх депортація до СРСР у 1944-1945 рр.: специфіка, економічний сенс, суперечності (закінчення)

Abstract

Метою статті є дослідження проблеми інтернування та примусової депортації мобілізованих (заарештованих) цивільних осіб, здебільшого етнічних німців з країн Південної та Центральної Європи, на примусові роботи до СРСР наприкінці 1944-го – на початку 1945 рр. Проаналізовано передумови цієї акції НКВС, її основні етапи, специфіку реалізації в окремих країнах, економічний сенс і суперечності. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об’єктивності та системності та окреслена загальними науковими методами аналізу, синтезу, узагальнення, історико-генетичним та історико-порівняльним методами. Наукова новизна. За вказівкою вищого радянського керівництва «цивільних німців» з окупованих Червоною армією теренів Румунії, Угорщини та східних територій Третього Рейху (Верхня Сілезія, Східна Пруссія), а також осіб, затриманих і заарештованих в ході операції “з очищення тилу”, інтернували, мобілізували та депортували до таборів і робочих батальйонів Головного управління військовополонених та інтернованих (ГУПВІ) НКВС СРСР. Керівництво СРСР визначало примусову працю депортованих як складову повоєнних військових репарацій з Німеччини. Тривале в часі транспортування в товарних вагонах в умовах зими, тяжкі побутові умови в таборах, відсутність інфраструктури та медичної допомоги, погане харчування ослаблених і хворих інтернованих і праця по 12 годин на день 6 днів на тиждень призвели до різкого зростання кількості непрацездатних осіб і високої смертності серед контингенту робочих батальйонів. Низьку ефективність праці інтернованих зумовила також її погана організація. Система заохочення праці цивільних іноземних робітників була повністю відсутня, а їхня некваліфікована праця оплачувалася підприємствами за мінімальними тарифами. Відносно тривале перебування в таборах і робочих батальйонах, голод і тяжка праця залишили глибоку травму в душах тих, кому вдалося вижити й повернутися додому. Часто ці люди до останніх днів життя не бажали згадувати про своє перебування в радянських трудових таборах. Висновки. Унаслідок депортації близько 46 000 осіб із Верхньої Сілезії до СРСР ключовий для відновлення зруйнованої війною Польщі регіон зіткнувся з величезними економічними та соціальними проблемами. Не вистачало шахтарів для видобутку вугілля, значну частину якого постачали до СРСР за ціною, що не покривала навіть транспортні витрати. Водночас депортація цивільних осіб з країн Центральної і Південної Європи не принесла очікуваних результатів. Незважаючи на реальний внесок цих людей у відбудову зруйнованої війною економіки СРСР, який слід оцінити гідно, їхній трудовий потенціал був фактично розтрачений даремно, а професійні знання та кваліфікація не були використані належним чином.

The aim of the article is to study the problem of internment and forced deportation of mobilized (arrested) civilians, mostly ethnic Germans from the countries of Southern and Central Europe, to forced labour in the USSR in late 1944 - early 1945. The preconditions of this action of the NKVD, its main stages, the specifics of implementation in some countries, economic meaning and contradictions have been analysed. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity and systematisation and is outlined by general scientific methods of analysis, synthesis, generalisation, historical-genetic and historical-comparative methods. Scientific novelty. On the instructions of the top Soviet leadership, “civilian Germans” from the Red Army-occupied Romania, Hungary, and the eastern territories of the Third Reich (Upper Silesia, East Prussia), as well as those detained and arrested during “cleaning-up of rear area”, were interned to camps and labour battalions of the Main Department of Prisoners of War and Internees of the NKVD of the USSR. It was done without any court decision, only on suspicion of possible “hostile activity”. The Soviet leadership took the forced labour of "interned-mobilized" and “interned-arrested” foreigners as part of postwar military reparations from Germany. According to the Soviet data, there were about 300,000 of these people, although German historians give a much larger figure - 730,000 people. People who have never been convicted by a court have been forced to rebuild industrial enterprises destroyed in the war in Ukraine, Belarus or Georgia. Prolonged transportation in freight cars in winter conditions, difficult living conditions in camps, lack of infrastructure and medical care in war-torn regions, poor nutrition of debilitated sick internees and 12 hours working day during 6 days a week, led to a sharp increase in the number of disabled people and high mortality among the contingent of labour battalions. The mortality rate among deportees was 25-30%. The low efficiency of internees' work was caused by its poor organisation – high-class specialists (for example, miners, mechanics, metallurgists) were forced to perform unskilled, simple work. The contingent was often sent to work away from the camps and the journey to and from work was time-consuming. According to some estimates in the summer of 1945 internees complied with the production norms imposed on them by 40-60%. The average worker earned 11-13 rubles a day, instead of 40 rubles preplanned. There was no system of motivation for the work of interned workers. Unskilled labour of internees was paid by enterprises at minimum rates. From their salary forced labourers had to compensate the cost of food and detention in camps, the work of camp staff and foremen of enterprises, and part of this money was sent to the accounts of the central structures of the NKVD of the USSR. Currently the deportees had almost no money left, even for a starving life. The relatively long stay in camps and labour battalions (in some cases until the early 1950s), hunger, and hard work left deep trauma in the souls of those who managed to survive and return home. Often these people, until the last days of their lives, did not want to remember their stay in the Soviet labour camps. Conclusions. As a result of the deportation of about 46,000 people from Upper Silesia to the USSR, a main region for rebuilding war-torn Poland faced enormous economic and social challenges. There were not enough miners to produce coal, much of which was supplied to the USSR at a price that did not even cover transportation costs. At the same time the deportation of civilians from Central and Southern Europe did not yield the expected results. Despite the real contribution of these people to rebuilding the war-torn economy of the USSR, which should be appreciated, their labour potential was virtually wasted and their professional knowledge and skills were not used properly.