Система освіти цифрової доби у дискурсі парадигмального прогнозу

Abstract

Перехід світової спільноти від індустріальної до інформаційної цивілізації переформатовує її усталений життєустрій. Гостро постало питання про трансформацію освіти як одного з головних чинників самовідтворення родового життя людини. За допомогою парадигми життєвого циклу соціальних систем досліджується шлях системи індустріальної освіти. Він складається з чотирьох етапів, а саме: зародження – XVI (1543) – кінець ХVІІ ст.; зростання – кінець XVII ст. - кінець ХІХ ст.; зрілість – кінець ХІХ (1895) - 70-ті роки ХХ ст.; занепад – 70-і роки ХХ ст. - середина ХХІ ст. Формалізовано передумови, умови і підставу явища освіти. До передумов віднесено три чинники: 1) новий поділ суспільної праці; 2) новий суспільний поділ праці до якого належить й освітянська діяльність; 3) зміни у соціальному інституті освіти. До умов віднесено: дух епохи, філософію, наукову картину світу, світогляд, ідеологію Підставою породження якісно нової системи освіти є фундаментальна наука, що опановує новий сегмент космічного смислогенезу. Для прогнозування перспектив породження нового виду освіти важливо виходити з того, що система освіти зароджується і занепадає під впливом зовнішньої логіки, переважно завдяки видозміні поділу суспільної праці, або метаболізму планетарного соціального організму, а становлення і функціонування здійснюється за внутрішньою логікою, тобто на основі суспільного поділу праці, у якому освітянська діяльність є відносно самостійним сегментом. З’ясовано, що система освіти підкоряється різним механізмам, що забезпечують її буття у часі й просторі: на етапі зародження діють закономірності самоорганізації і саморегуляції соціальних структур; зростання – гомеорезу; зрілості – гомеостазу; занепаду – гомеоклазу. На основі формалізованих закономірностей доводиться, що теорія освіти має осмислити необхідність сучасного переходу в системі Глобальної освіти з конвеєрного принципу організації і функціонування на принцип персоналізації з боку організаторів або менеджерів освіти і принцип індивідуалізації з боку учасників навчально-виховної взаємодії з прогнозом швидкого переходу до «безлюдних» технологій передачі знання від одного до іншого покоління людей. Планетарна особистість має стати закономірним продуктом якісно нового освітнього процесу.

Переход мирового сообщества от индустриальной к информационной цивилизации трансформирует ее морфологическую структуру организации жизни. Остро встал вопрос о видоизменении образования как одного из главных факторов самовоспроизведения родовой жизни человека. С помощью парадигмы жизненного цикла исследуется путь системы индустриальной образования. Он состоит из четырех этапов: зарождение - XVI (1543) - конец XVII века; становление - конец XVII в. - конец XIX в .; зрелость - конец ХIХ (1895) - 70-е годы ХХ в .; упадок - семидесятые годы ХХ в. - середина XXI века. Формализованы предпосылки, условия и основание явления образования. К предпосылкам относится: 1) новое разделении общественного труда; 2)общественное разделение труда к которому принадлежит и образовательная деятельность; 3) изменения в социальном институте образования. К условиям отнесено: дух эпохи, философию, научную картину мира, мировоззрение, идеологию. Основанием порождение новой системы образования является фундаментальная наука, осваивающая новый сегмент космического смислогенеза. Для прогнозирования перспектив генезиса нового вида образования авторы исходят из того, что система образования зарождается и приходит в упадок под влиянием внешней логики, в основном благодаря видоизменению разделения общественного труда, а становление и функционирование осуществляется по внутренней логике, то есть на основе общественного разделения труда, в котором образовательная деятельность является относительно самостоятельным сегментом. Выяснено, что система образования подчиняется различным механизмам, которые обеспечивают его бытие во времени и пространстве: на этапе зарождения действуют закономерности самоорганизации и саморегуляции социальных структур; становления - гомеореза; зрелости - гомеостаза; упадка - гомеоклаза. На основе формализованных закономерностей доказывается, что теория образования стоит перед проблемой осмысления перехода в системе глобального образования с конвейерного принципа организации и функционирования на принцип персонализации со стороны организаторов или менеджеров образования и принцип индивидуализации со стороны участников учебно-воспитательного взаимодействия с прогнозом быстрого перехода к «безлюдным» технологиям передачи знания от одного к другому поколению людей. Планетарная личность должна стать закономерным продуктом нового образовательного процесса.