Abstract:
Можна констатувати, що на даному етапі розвитку Україна
переживає кризу національно-культурної ідентичності. Підкреслимо, що
“кризовість” не є суто українською особливістю, вона поширена на всю
мультикультурну європейську спільноту, яка також гостро відчуває виклики
національним ідентичностям.
Проявляється криза ідентичності в Україні тим, що певна частина населення
не ідентифікує себе з жодною етнічно-національною спільнотою, тобто люди, які
одну культурну ідентичність уже втратили, а іншу й досі не здобули. Криза
етнічного статусу українців характерна багатьом представникам національної, а
особливо політичної еліти, які державотворчий потенціал країни шукають за її
межами. Ще однією причиною є відсутність ротації еліт, яка значною мірою
формує нові смисли, ідеї та пріоритети самовизначення громадян. У нас ця еліта
здебільшого формує “особисті смисли”, спрямовані на власні інтереси та власний
добробут. Проте, незважаючи на постійні утиски збоку зовнішніх факторів та
недосконалість внутрішньої інфраструктури, українськості характерна властивість
виживання та розвитку, що прослідковується в сучасних глобальних умовах стрімких суспільних трансформацій і криз. Мабуть немає жодного європейського
народу, в історії якого прослідковувалося стільки концентрованого горя за
порівняно не великий проміжок часу, і який би при тому зберігся. Така обставина
може бути основою для тези, що потенціал формування України як нації-
цивілізації не втрачено. Для втілення цього потрібна публічна дискусія в межах
наукових інституцій і структур громадянського суспільства, яка б змогла визначити
вектор та перспективи суспільного розвитку. Зазначимо, що фундаментом такого
розвитку для України та влиття у світову співдружність повинна стати українська
культурна ідентичність. Для цього потрібно продумати та задіяти власні унікальні
та оригінальні, а головне, конструктивні механізми життєтворення, які дадуть
змогу суспільного поступу в умовах взаємодії з глобальними соціокультурними
практиками.
