Філософська концептуалізація наукової освіти як інструмента миробудівництва

Abstract

У даній роботі наукова освіта розглядається як наскрізний підхід, що має впроваджуватися на кожному рівні освіти – дошкільному, позашкільному, у школах та університетах, а також у сфері освіти впродовж життя. Це надасть змогу докорінно модернізувати застарілі форми навчання. Сучасна освіта має ґрунтуватися насамперед на наукових дослідженнях, бо вони здатні вберегти освітній процес від перетворення на відверту чи завуальовану індоктринацію, у межах якої здійснюється вишкіл стандартизованих особистостей, які на подальших етапах життєдіяльності будуть легко піддаватись зовнішнім маніпуляціям. Такий підхід до освіти де-факто є “освітою для війни”, бо вона жодним чином не сприяє розвитку цілісної особистості, що зможе реалізувати свій професійний та громадянський потенціал у кар’єрі, а також повсякденному житті. Саме наукова освіта має посідати важливе місце у філософії освіти для миру, оскільки вона пропонує новий стиль комунікації між викладачем (вчителем) та студентом (учнем), а також нетипове ставлення до знань, заохочуючи свободу пізнання та творчості у навчальному процесі.

In this paper, science education is considered as a crosscutting approach, which should be implemented at every level of education (playschools, primary and secondary schools, universities, as well as in lifelong learning). This will make it possible to radically modernize outdated forms of education. Modern education should be based primarily on research because it can protect the educational process from becoming an overt or veiled indoctrination. The training of similar characters is easily exposed to various external manipulations. This approach to education is de facto “education for war” because it doesn’t contribute to the development of holistic personalities that will realize their professional and civic potential in their careers and everyday life. Science education should play a leading role in the philosophy of education for peace offering new style of communication between lecturer (teacher) and student (pupil), as well as an atypical attitude to knowledge, encouraging freedom of knowledge and creativity in the educational process.