Дисертацію присвячено дослідженню «тихої лірики» – поетичного феномену др. пол. XX ст., який у міжнаціональному контексті радянського літературного простору номінується поетичним рухом крізь призму модерної творчої свідомості та знакових особливостей індивідуального стилю митців. У контексті українського літпроцесу осмислено суспільно-громадянську й творчу позицію «тихих поетів», естетична програма яких полягала в суб’єктивізації незалежності літератора від політичної догматики та насаджених «згори» ідеологічних критеріїв творення поетичного тексту. Зазнавши «внутрішньої міграції», митці об’єдналася навколо тріадної концепції «традиція-природа- естетика», з якої виокремилися самобутні риси «тихої поезії»: в ідеологічному ключі – це «аполітична відстороненість», «творчий марґіналізм», «ідеологічне мовчання»; у морально-естетичному – «натурфілософічність» та «художня „тихість“»; в особистісно-емоційному – «екзистенційне одинакування». Систематизовано та диференційовано ідейно-тематичну та художньо-образну систему «тихої лірики», яка на основі екзистенціалізму, кордоцентризму, натурфілософії, естетизму та гуманізму актуалізувалася в релігійному, етнографічному, натурфілософському, кордоцентричному, естетичному, медитативному та екзистенційному кодах. На підставі синтетично-аналітичного вивчення концепту безголосся, домінантного у віршах митців, встановлено: тиша (naturalis silentio) й мовчання (homo silentio) не лише статично декодували навколишній світ, позбавлений динамізму, розвою, та сприяли розкриттю психоемоційного стану людини і її роздумів, а й демонстрували загальносуспільну ситуацію та завуальовану громадянську позицію автора. Наголошено, що концепт безголосся у «тихій поезії» в 1980-х рр. унаслідок поступових змін радянської дійсності втрачав свою актуальність, що зумовило появу мажорних мотивів і риторики національних сподівань.
Диссертация посвящена исследованию «тихой лирики» – поэтического феномена второй половины ХХ века, который в междунациональном контексте советского пространства номинирован нами поэтическим движением лирики сквозь призму современного творческого сознания и знаковых особенностей индивидуального стиля поэтов. Осмысленно общественно-гражданскую и творческую позицию «тихих» поэтов в контексте украинского литпроцесса, эстетическая программа которых заключалась в субъективизации независимости литератора от политической догматики и насаженных «сверху» идеологических критериев создания поэтического текста. Потерпев «внутреннею миграцию», поэты объединилась вокруг триодной концепции «традиция-природа-эстетика», из которой выделились самобытные черты «тихой поэзии»: в идеологическом ключе – это «аполитична отстраненность», «творческий марґинализм», «идеологическое молчание» ; в морально-эстетическом – «натурфилософичность» и «художественная» тихость»; в личностно-эмоциональном – «экзистенциальное одиночество». Систематизировано и дифференцированно идейно-тематическую и художественно-образную систему «тихой лирики», которая на основе мировоззренческих основ экзистенциализма, кордоцентризма, натурфилософии, эстетизма и гуманизма, актуализировалась в религиозном, этнографическом, натурфилософском, кордоцентричном, эстетическом, медитативном и экзистенциальном кодах. На основании синтетически-аналитического изучения концепта безмолвия, доминантного в лирическом мире поэтов, установлено: тишина/naturalis silentio и молчание/homo silentio не только статически декодировалы окружающий мир, лишенный динамизма, развития, способствовали раскрытию психоэмоционального состояния человека и его размышлений, но и демонстрировали общественную ситуацию и завуалированную гражданскую позицию автора. Отмечено, что концепт безмолвия в «тихой поэзии» 80-х гг. в результате постепенных изменений советской действительности терял свою актуальность, что обусловило появление мажорных мотивов и риторики национальных ожиданий.
This thesis is focused on “silent poetry” – a poetic phenomenon of the second half of the XXth century, which is nominated by our poetic movement in the context of the generational approach. The researcher examined the social and civic position of poets in the context of Ukrainian literary process, whose aesthetic program consisted in the independence from political dogma that imposed ideological criteria for the creation of poetic text. As a result, a significant number of poets suffered from “internal migration” and united around a triad aesthetic conception of “tradition-nature-aesthetics”.
We singled a group of representatives of “silent poetry” without claiming to be classifiable and exhaustive. Narrowed the representation is narrowed, highlighting the creative personalities of I. Zhylenko, S. Yovenko, A. Kychynsky, V. Pidpaly, L. Skyrda, L. Talalai, P. Movchan, D. Cherednychenko. We systematized and differentiated theoretical framework of the “silent poetry” based on such philosophical principles as existentialism, heart centralism (or philosophy of heart) and natural philosophy, that evolved into a code system with the domination of religious, folk, natural-philosophic, heart-centered, aesthetic, meditative and existential codes. We determined distinctive features of “silent poetry”: in the ideological significance it is “apolitical detachment”, “creative marginalism”, “ideological silence”; in the moral and aesthetic significance – “natural philosophy” and “lyrical silence”; in the emotional significance – “existential loneliness”. The poems characterized by restrictions on patriotic rhetoric, lack of cosmic motives and “pseudo-civilizational” results of scientific and technological progress. Therefore, the receptive decoding of the poetic works of “silent” poets actualized the eco and critical approach, by means of which realized a veiled rebellion realised against the system that destroyed the environment. Poets denied the external construction of society and the social experiment of the USSR. In the process of a comprehensive study the role of folklore motives, individual and group dominants of poetic interpretation of religious ideas, motives and images through the prism of natural philosophy have been investigated. The lyrical paradigm of landscape, seasonal and daily landscapes have been systematized. We сomprehended the meditation and the imperative of ontological truths in the hermetic poetry and substantiated the conceptual paradigm of existential perception of reality of “silent poetry”.
Concepts of voicelessness marked with philosophical, religious and non-verbal orientation were focused on the formation of human consciousness and became a means of representing the ideological and aesthetic position of the author. Based on the synthetic and analytical study of the concept of voicelessness, there have been established established dominants in the poetry of poets – “silence” (“naturalis silentio”) and “silence” (“homo silentio”). It didn’t only decode the statically world, which hadn’t dynamic development, it helped to reveal the psychological and emotional state of the man and his thoughts. They also demonstrated the latent civic position of the author. It is emphasized that the concepts of voicelessness of “silent poetry”in the 1980s due to the gradual changes in Soviet reality lost its relevance, which actualized patriotic motives. Therefore, taking into consideration the key characteristics, there has been formulated the following definition of this phenomenon: “silent poetry” – a poetic movement of the 1960–80’s, devoid of political rhetoric and ideological didactics, characterized by lyrical modeling of ontological reflections on mental origins and human existence in society and beyond it, appeals to humanized and spiritualized nature as an integral component of harmonious existence on the earth, the priority reproduction of the psychological and emotional state of a man, his moral conceptosphere. The subject of their lyrical manifestation is the concept of voicelessness, focused on the triad “tradition-nature- aesthetics”. Thus, the poetic phenomenon of “silent poetry” became a kind of reaction of Ukrainian poets to the political and cultural situation of the USSR. XX century demonstrated the syncretism of modern creative consciousness. It formed on the basis of the cultural experience of previous generations (H. Skovoroda, representatives of the Shot Renaissance, neoclassicists, etc.), developing common principles for the organization of ideological and thematic and artistic material. An alternative to glorifying the ruling regime of the gerontocrats and the scientific and technological revolution was the appeal to nature, value moral orientations, popular experience and spiritual origins of culture. The leitmotives of “silent poetry” didn’t concern ideology but aesthetics, they traced a deep understanding of human existence, the interpretation of existential truths.
