У статті на основі студіювання спеціальної літератури виокремлено тенденції у формуванні змісту навчальної дисципліни “Історія педагогіки” в сучасних закладах вищої педагогічної освіти: відсутність одностайності між закладами вищої освіти щодо кількості годин, відведених на опанування дисципліни, що зумовлено автономією закладів вищої освіти та самостійним укладанням викладачами робочих програм навчальної дисципліни; уведення до змісту навчальної дисципліни праць педагогів, які з певних ідеологічних причин тривалий час були невідомі широкому загалу; розроблення змісту підручників і посібників на засадах культурологічного та діяльнісного підходів, що уможливлює розгляд історії педагогіки як діалогу педагогічних культур; репрезентування змісту навчальної дисципліни на основі хронологічно-тематичного підходу; інтегрування змісту дисциплін “Педагогіка/Історія педагогіки”; синхронний розгляд теорії і практики навчання та виховання в різних країнах у різні історичні епохи. Акцентовано, що в сучасних умовах інтегрування України до світового освітнього простору, міждержавних соціально-економічних, культурних та політичних процесів особливої актуальності набуває знання світової історії педагогіки, оскільки дисципліна набуває нового змісту, що постійно оновлюється. “Історія педагогіки” стає потужним інструментом підготовки майбутніх учителів, здатних виховувати нове покоління на засадах взаємоповаги, толерантності, довіри. Водночас сучасні українські педагоги-дослідники прагнуть переосмислити національну спадщину й інтерпретувати її в сучасний освітній контекст.
В статье на основе изучения специальной литературы выделены тенденции в формировании содержания учебной дисциплины “История педагогики” в современных учреждениях высшего педагогического образования: отсутствие единодушия между вузами по количеству часов, отведенных на освоение дисциплины, обусловлено автономией высших учебных заведений и самостоятельным заключением преподавателями рабочих программ учебной дисциплины; введение к содержанию учебной дисциплины работ педагогов, которые по определенным идеологическим причинам долгое время были неизвестны широкой общественности; разработка содержания учебников и пособий на основе культурологического и деятельностного подходов, что делает рассмотрение истории педагогики как диалога педагогических культур; репрезентация содержания учебной дисциплины на основе хронологически тематического подхода; интегрирования содержания дисциплин “Педагогика / История педагогики”; синхронном рассмотрении теории и практики обучения и воспитания в разных странах в разные исторические эпохи. Акцентировано, что в современных условиях интеграции Украины в мировое образовательное пространство, межгосударственных социально-экономических, культурных и политических процессов особую актуальность приобретает знание мировой истории педагогики, так как дисциплина приобретает новый смысл, постоянно обновляется. “История педагогики” становится мощным инструментом подготовки будущих учителей, способных воспитывать новое поколение на основе взаимоуважения, толерантности, доверия. В то же время современные украинские педагоги-исследователи стремятся переосмыслить национальное наследие и интерпретировать ее в современный образовательный контекст.
On the basis of the study of special literature, such trends in formation of content of educational discipline “History of Pedagogics” in the system of higher pedagogical education are distinguished in the article: lack of consensus among institutions of higher education on the number of hours allocated for mastering discipline, which is conditioned by the autonomy of institutions of higher education and the independent development of working programs of academic discipline by teachers; introduction to the content of the discipline the works of teachers who have long been unknown to the general public for some ideological reasons; development of the content of textbooks and manuals on the basis of cultural and activity approaches, which makes it possible to consider the history of pedagogy as a dialogue of pedagogical cultures; representation of the content of the discipline on the basis of the chronological and thematic approach; integration of the content of disciplines "Pedagogy / History of Pedagogy"; synchronous consideration of the theory and practice of teaching and education in different countries in different historical epochs.
It is emphasized that in the current conditions of Ukraine’s integration into the world educational space, interstate socio-economic, cultural and political processes, the knowledge of the world history of pedagogy becomes especially relevant as the discipline acquires a new content that is constantly updated. “History of Pedagogy” is becoming a powerful tool for the training of future teachers who can raise a new generation on the basis of mutual respect, tolerance, and trust. At the same time, modern Ukrainian scholarly educators seek to rethink the national heritage and interpret it in the modern educational context.