У статті аналізуються ті завдання, що постають перед хоровим диригентом. Визначено комунікативний характер даного типу виконавської діяльності. Музичний твір розгортається у часі та наповнюється сенсом, якщо він отримує вірного прочитання з боку виконавців та передається слухачам. Підкреслено багатовекторність комунікації, яка здійснюється диригентом у ході знайомства з музичним твором, його аналізом, розробкою, виконанням. Зазначено, що при виконанні обробок народних пісень відбувається створення додаткових сенсів, що потребують свого розшифрування. Наголошено на визначній ролі жесту та міміки як універсальних засобів спілкування між диригентом та виконавським колективом. Завдяки налаштованості виконавців-хористів до співдії буде досягатися комунікація, коли найменша зміна нюансування буде передаватися від диригента до виконавців. Єднання диригента та виконавського колективу в емоційно-творчому пориві є запорукою плідної співдії, результатом якої стає донесення твору до слухача. У статті висвітлено особливості комунікації, яку здійснює хоровий диригент при роботі над музичним твором, його виконанні та взаємодії з учасниками творчого процесу. Диригент є виконавцем, чия діяльність за своєю сутністю має комунікативний характер. Специфіка його комунікації пов’язана з роботою над музичним твором, який виступає своєрідним смислоутворюючим містком до композитора. У разі виконання обробки народної пісні перед диригентом постає більш складне завдання, адже додається завдання розшифрування тих кодів, що закладені у фольклорному першоджерелі. Неодмінною частиною комунікативного процесу, який здійснює диригент, є робота з колективом виконавців, яка впроваджується завдяки таким засобам, як жест та міміка. Подальша експлікація комунікативної теорії по відношенню до різних сфер виконавської музичної діяльності уявляється перспективним напрямком.
В статье анализируются те задачи, которые стоят перед хоровым дирижером. Отмечен коммуникативный характер данного типа исполнительской деятельности. Музыкальное произведение разворачивается во времени и наполняется смыслом, если оно получает верное прочтение со стороны исполнителей и передается слушателям. Подчеркнута многовекторность коммуникации, которая осуществляется дирижером в ходе знакомства с музыкальным произведением, его анализом, разработкой, исполнением. Отмечено, что при исполнении обработок народных песен происходит создание дополнительных смыслов, требующих расшифровки. Отмечена важнейшая роль жеста и мимики как универсальных средств общения между дирижером и исполнительским коллективом. Благодаря настроенности исполнителей-хористов на сотворчество, будет достигаться коммуникация, когда малейшее изменение нюансировки будет передаваться от дирижера до исполнителей. Единение дирижера и исполнительского коллектива в эмоционально-творческом порыве является залогом плодотворной совместных действий, результатом которых становится донесение произведения до слушателя. В статье освещены особенности коммуникации, которую осуществляет хоровой дирижер при работе над музыкальным произведением, его исполнении и взаимодействия с участниками творческого процесса. Дирижер является исполнителем, чья деятельность по своей сути имеет коммуникативный характер. Специфика его коммуникации связана с работой над музыкальным произведением, которое выступает своеобразным смыслообразующим мостиком к композитору. В случае выполнения обработки народной песни перед дирижером встает более сложная задача, ведь добавляется задача расшифровки тех кодов, которые заложены в фольклорном первоисточнике. Непременной частью коммуникативного процесса, который осуществляет дирижер, является работа с коллективом исполнителей, которая внедряется благодаря таким средствам, как жест и мимика. Дальнейшая экспликация коммуникативной теории по отношению к различным сферам исполнительской музыкальной деятельности представляется перспективным направлением.
The aim of the article is analyzes the tasks that have the choral conductor. The communicative nature of this type of performing activity was noted. The musical work unfolds in time and is filled with meaning if it gets a true reading from the performers and is passed on to the listeners. The multi-vector communication, which is carried out by the conductor in the course of acquaintance with the musical work, its analysis, development, execution is underlined. It is noted that when performing the processing of folk songs, additional meanings are created that require decoding. The most important role of the gesture and facial expressions as universal means of communication between the conductor and the performing collective was noted. Thanks to the mood of the performers-choir artists for co-creation, communication will be achieved when the slightest change in the nuances will be transferred from the conductor to the performers. The unity of the conductor and the performing collective in the emotional and creative impulse is the guarantee of fruitful joint actions, the result of which is the communication of the work to the listener.
The article highlights the features of communication that the choir conductor carries out when working on a musical work, its performance and interaction with participants in the creative process. The conductor is a performer whose activities are inherently communicative in nature. The specifics of his communication is associated with work on a musical work, which acts as a kind of semantic forming bridge to the composer. In the case of performing the processing of a folk song, the conductor faces a more difficult task, because the task of decoding those codes that are in the folklore source is added. An indispensable part of the communicative process conducted by the conductor is the work with the team of performers, which is implemented thanks to such means as a gesture and facial expressions. Further explication of communicative theory in relation to various areas of performing musical activity seems to be a promising direction.
