У статті розглянута соціофілософська сутність норми. Мовна норма – один із різновидів норми соціальної, тому її сутність можна витлумачити тільки у зв’язку з останньою. Витоки теорії соціальної норми сягають філософських учень античних часів, де її розглядали у зв’язку з поняттями «середини», «міри» й «належного» як категоріями морально-етичної сфери. Середньовіччя витлумачило норму як трансцендентний, містичний зразок і правило, встановлені Богом і обов’язкові для дотримання в повсякденному житті. У подальші століття з розвитком науки в розумінні норми почали превалювати аспекти природної і соціальної зумовленості. Розвиток психології, психіатрії і медицини викристалізували протиставлення «норма – девіація (патологія) – аномалія». У ХХ столітті, у період докорінних соціополітичних змін, девальвації старих цінностей і пошуку нових сенсів, демократизації і переходу в постмодерний стан у теорії норми все більшого значення набуває аспект примусу, її розглядають як один із виявів влади. Оскільки сьогодні з останньої знятий колишній ореол святості і безумовності, індивіди протиставляють традиційній нормі норми власні, індивідуальні. Поняття девіації стає все умовнішим і його межі стираються. Наука як одне із джерел норм має все менше можливостей їх легітимізувати, втрачаючи безумовний авторитет. Ці загальні тенденції сьогоднішнього стану нормотворення знаходять вияв і в мовній стандартизації. Щодо норм, пропонованих мовними науковими інституціями, все виразніше лунає критика від все більшої кількості мовців, часто не фахівців. Позитивній, науково доведеній нормі протиставляється індивідуальна, яка набуває вигляду побутового «у нас так не говорять». Нормотворці, усвідомлюючи, що наука втрачає привілегію формулювати норми імперативно, пропонує все більше норм варіантних. Усе це позначається і на вирішенні питань стандартизації української мови, яка нещодавно дістала новий правописний стандарт.
The article deals with the socio-philosophical essence of a norm. Language norm is one of varieties of a social norm, so its essence can only be interpreted in relation with the last one. The origins of social norm theory refer to philosophical conceptions of ancient times, where it was considered in relation with concepts “middle”, “measure” and “proper” as moral and ethical categories. The Middle Ages interpreted the norm as a transcendental, mystical sample, a rule, established by God and compulsory for daily life. In later centuries with the development of science in understanding of the norm natural and social conditionality began to prevail. The development of psychology, psychiatry and medicine has crystallized the juxtaposition “norm – deviation (pathology) – anomaly”. In XX century, in the period of profound sociopolitical changes, of devaluation of old values and searching for new meanings, of democratization and transition to the postmodern state in the theory of norm the aspect of coercion becomes more and more emphasized. The norm is considered as one of the manifestations of power. As today the power lost its halo of holiness and unconditionality, individuals opposed to the traditional norm their own, individual norms. The concept of deviance is becoming more conventional and its boundaries are getting erased. Science as one of the sources of norms has less and less opportunities to legitimize them. These general trends in the current state of norm-making are also reflected in language standardization. The norms offered by linguistic scientific institutions are increasingly criticized by an increasing number of speakers, who often are not specialists. The positive, scientifically proven norm is opposed by the individual, which takes the form of aт everyday “we do not say so”. Norm-makers, realizing that science is losing the privilege of formulating norms imperatively, proposes more and more variant norms. All this manifests itself also in the standardization of the Ukrainian language, which recently received a new spelling standard.