Науково-критична екзегеза, у відповідності до загальних настанов епохи модерну, ставить за мету раціоналізувати процес пізнання біблійних текстів та розглядати їх у статусі рівних по відношенню до інших літературних пам’яток давнини. У теологічних академічних колах ХХ ст. ставлення до модерної біблійної герменевтики коливалось від радикально неприйнятного до обережно позитивного. Філософська герменевтика ХХ ст. (зокрема, Поль Рікер) у своїх розвідках поставили під сумнів адекватність та перспективність засадничих принципів модерних біблійних досліджень та саме їхнє зазіхання на нічим не спотворену об’єктивність.
According to the general concepts of modern era, scientific-critical exegesis aims to rationalize the learning process of biblical texts and deal with it on the same level with other literary works of the ancient. The attitude to modern biblical hermeneutics varies from radically negative to carefully positive in the theological and academic world of the 20th century. The philosophic hermeneutics of the 20th century (in particular, Paul Ricoeur) questioned the adequacy and prospects of the fundamental principles of the modern biblical studies and its encroachment on non-distorted objectivity in its researches.