Дисертаційне дослідження доводить, що Петро Ломбардський підходить
до теми божественних атрибутів крізь призму концепту божественної
тринітарної сутності і лише після викладу цієї доктрини. Такі атрибути, як воля
Бога чи знання Бога, не можуть аналізуватися абстрактно. Вони є аспектами або
«сторонами» однієї, досконалої і простої божественної сутності, яка
називається «єдиною і найвищою реальністю». Магістер Сентенцій трактує ці
атрибути так: знання Бога – це божественна сутність як знаюча, Божа сила –
божественна сутність як здатна зробити певні речі, а Божа воля – божественна
сутність як воліюча деякі речі. Далі підкреслюється, що Ломбардець тісно
пов’язує божественне знання та волю, оскільки вчення про знання Бога є
доктриною, яка включає в себе багато вужчих атрибутів, хоча деякі з них
передбачають не лише знання, але воління та прийняття рішень. Боже
провидіння, росположення (диспозиція) та приречення є переліченими як
аспекти божественного знання, поєднані з його волевиявленнями, але між
двома ключовими атрибутами, знанням і волею, немає плутанини, тому що
вчення Ломбардця передбачає певний логічний порядок божествених
атрибутів. Боже знання як таке не має причинної сили, якщо не пов’язане з
божественною волею, тобто знання логічно передує будь-якому
волевиявленню. Загалом, Божа сила передбачає негайне знання Бога (у його
вічному «тепер»), але обидва атрибута логічно передують волі Бога. Бог вічно
знає, що він може зробити чи дозволити, і вічно воліє перетворити деякі з цих
можливостей в актуальності.
Проте, знання Бога чи Його вольові рішення могли б бути іншими.
Ломбардець стверджує, що потенційно, знання Бога здатні включати більше
предметів, ніж Він знає, і Його сила передбачає, що Він може чи міг би зробити
інакше. Божественна сила як така є величезною множиною можливостей, які
можуть бути реалізовані, і вона регулюється божественною волею. Ця картина
взаємозв’язків між трьома атрибутами передбачає певні значення таких понять
як «можливість» та «необхідність». Ця дослідницька робота показує, що
Ломбардець неявно приймає та передає нащадкам ряд конкретних модальних теорій. Він думає про можливість з точки зору здатності чи потенції та
інтерпретує необхідності як примус, темпоральну фіксованість та незмінності
або необхідність (логічної) імплікації чи послідовності. Врешті-решт у Бозі
існує лише останній різновид необхідності, оскільки Його можливості як
потенції вічно і незмінно присутні для Нього. Але це необхідно, що, якщо Він
воліє (чи не воліє) щось, це воління буде відповідати Його досконалості і те, що
Він зволів, відбудеться саме так, як Бог це знає, може це зробити і воліє.
Диссертационное исследование доказывает, что Пётр Ломбардский
подходит к теме божественных атрибутов через призму понятия божественной
тринитарной сущности и только после изложения этой доктрины. Такие
атрибуты, как воля Бога или знания Бога, не могут анализироваться абстрактно.
Они являются аспектами или «сторонами» одной, совершенной и простой
божественной сущности, которая называется «единой и высшей реальностью».
Магистр Сентенций трактует эти атрибуты так: знание Бога – это божественная
сущность как знающая, Божья сила – божественная сущность как способная
делать определенные вещи, а Божья воля – божественная сущность как волящая
некоторые вещи. Далее подчеркивается, что Ломбардец тесно связывает
божественное знание и волю, поскольку учение о знании Бога – это доктрина,
которая включает в себя ряд других атрибутов, хотя некоторые из них
предполагают не только знание, но и воление и принятие решений. Божье
провидение, расположение (диспозиция) и предопределение перечислены как
аспекты Божьего знания в сочетании с его волеизъявлениями, но между двумя
ключевыми атрибутами, знанием и волей, нет путаницы, так как учение
Ломбардца предполагает определенный логический порядок божественных
атрибутов. Божье знание как таковое не имеет причинной (каузальной) силы,
если не связано с божественной волей, то есть знание логически предшествует
любому волеизъявлению. В целом же, Божья сила предусматривает
немедленное знание Бога (в его вечном «сейчас»), но оба эти атрибута логично
предшествуют воле Бога. Бог вечно знает, что он может сделать или позволить,
и вечно волит превратить некоторые из возможностей в актуальности.
It is demonstrated that Peter Lombard approaches the topic of divine attributes
through the lens, and only after the treatment of, the divine Trinitarian essence. Such
attributes as God’s will or God’s knowledge cannot hang on in the air or be analyzed
purely dialectically. They are aspects or “sides” of one, perfect, and simple divine
essence which is called “one and the highest reality.” Master Peter interprets God’s
knowledge as the divine essence as knowing, God’s potency (power) as the divine
essence as being able to do, and God’s will as the divine essence as willing some
things. It is highlighted that the Lombard closely links the divine knowledge and will
because he includes a lot of narrower attributes under the umbrella doctrine of God’s
knowledge although some of them strictly imply not only knowing but willing and
taking decisions. Thus, God’s providence, disposition, and predestination are all
listed as aspects of the divine knowledge joined with some volitions, but there is no
confusion between the two key attributes of knowledge and will because the
Sentences’ teaching presupposes a certain logical order of the attributes. The divine
knowledge as such has no causative power unless connected with the divine will,
with the knowledge logically preceding any volition. In general, God’s potency
implies immediate God’s knowledge (in the eternal now) but both logically precede
God’s will. God eternally knows what he can do or allow and eternally wills to turn
some of these potentialities into actualities.
But God’s knowledge or voluntary decisions could be different. The Lombard
argues that, potentially, God’s knowledge is capable of including more items than he
knows and his potency implies that he can or could have done otherwise. Divine
potency as such is an immense reservoir of realizable potentialities and it is regulated
by the divine will. This picture of the relationships between the three attributes
implies certain meanings of such notions as “possibility” and “necessity.” The given
research work shows that the Lombard implicitly accepts and hands over to posterity
a number of specific modal theories and paradigms. In particular, he thinks of
possibility as capacity and potency and interprets necessity in terms of compulsion, or
temporal fixity and immutability, or necessity of (logical) entailment. In the last
analysis, it is only the necessity of entailment that exists in God as his possibilities as
potencies are eternally and immutably present for him. But it is necessary that if he
wills (or not-wills) something it accords with his perfection and comes to existence
just as God knows, can do, and wills it.
