У дисертації вперше у вітчизняному богослов’ї і релігієзнавстві здійснено
богословський аналіз теоретичних засад православної еклезіології в їїієрархія
історичному розвитку. Виявлено особливості мета-еклезіології як наукової
програми та методології, що вбирає у себе традиційні й постмодерні теорії.
Встановлено, що мета-еклезіологія сьогодні є теологією, яка використовує
феноменологію та аналітичну філософію для аналізу існуючих в теоретичній та еклезіології уявлень про церкву, релігійну громаду та церковні
структури, які слугують для єдності громад. Описано само-тлумачення Церкви
в апостольські часи, розкрито динаміку розвитку ідей і практик симфонії та
ієрархії в еклезіології часів пізньої античності й середньовіччя. Досліджено
стратегії емансипації церковної соціальності в добу Модерну та виявлено вплив
ідей Просвітництва і німецької класичної філософії на романтичну
еклезіологію, яка наголошувала на соборноправності, рецепції віри з боку
народа та відносинах любові як таких, що конституюють церкву в якості
особливої соціальної реальності. Визначено передумови та особливості
розвитку еклезіології у ХХ столітті, рисою якого став пошук нової емансипації
для Церкви. Виявлено, що головними факторами розвитку православної
еклезіології ХХ століття стали: діалог з протестантським та католицьким
богослов’ям; екуменізм; персоналізм. Описано можливості методологічної
програми євхаристійної еклезіології та персоналізму в православній теології
ХХ – початку XXI століття. Простежено шляхи формування постмодерних
еклезіологій та визначено межі їх впливу на православну теологічну думку.
Висвітлено історичні трансформації церковних структур та їх вплив на
відносини Церкви з секулярним середовищем. Окреслено значення основних
концепцій, пов’язаних у церковній свідомості з структурами Церкви.
Дослідження відрізняє незмінне єство Церкви від її мінливих історичних
структур, до складу яких, зокрема, зараховується церковна ієрархія, «канонічна
територія», автокефалія, першість та чини служителів церкви. Такі структури є
наче риштованням, яке оточує будівлю Церкви, але не є частиною цієї будівлі.
Аналіз історичних структур церкви на прикладі східного християнства показує
необхідність часткової деконструкції того у церковних надбудовах над
громадою, що суперечить спільнотній природі Церкви.
В диссертации впервые в отечественном богословии и религиоведении
осуществлен богословский анализ теоретических основ православной
экклезиологии в ее историческом развитии. Выявлены особенности метаэкклезиологии как научной программы и методологии, которая включает в себя
традиционные и постмодернистские теории. Выяснено, что метаэкклезиология может быть теологией, которая использует феноменологию и
аналитическую философию для анализа существующих представлений о
церкви, религиозной общине и церковных структурах, служащих единству общин. Описаны само-истолкования Церкви в апостольские времена, раскрыта
динамика развития идей и практик симфонии и иерархии в экклезиологии
времен поздней античности и средневековья. Исследованы стратегии
эмансипации церковной социальности в эпоху Модерна и выявлено влияние
идей Просвещения и немецкой классической философии на романтический
экклезиологию, характерной чертой которой были соборноправность, рецепция
веры со стороны народа и отношения любви как конституирующие церковь в
качестве особой социальной реальности. Определены предпосылки и
особенности развития экклезиологии в ХХ веке, для которого характерным
стали поиски новой эмансипации. Выявлено, что главными факторами развития
православной экклезиологии в ХХ веке стали: диалог с протестантским и
католическим богословием; экуменизм; персонализм. Описаны возможности
методологической программы евхаристической экклезиологии и персонализма
в православной теологии ХХ — начала XXI века. Отслежены пути
формирования постмодернистских экклезиологий и определены границы их
влияния на православную теологическую мысль. Освещены исторические
трансформации церковных структур и их влияние на отношения Церкви с
секулярной средой. Очерчено значение основных концепций, связанных в
церковном сознании со структурами Церкви. Исследование различает
неизменную природу Церкви и ее изменчивые исторические структуры, среди
которых, в частности, церковная иерархия, «каноническая территория»,
автокефалия, первенство и чины церковного служения. Такие структуры
подобны лесам, которыми окружают здание церкви во время строительства или
ремонтных работ. Эти леса не является частью здания, вокруг которого они
возведены. Анализ исторических структур церкви на примере восточного
христианства демонстрирует необходимость частичной деконструкции того в
церковных надстройках над общиной, что противоречит общинной природе
церкви. В целом доказано определяющее влияние структур светской
социальности на развитие церковных над-общинных структур. Церковные
общины и сегодня являются ипостасями Церкви, реализацией ее природы. Они
также главный познающий субъект Церкви. Именно через их самопознание
Церковь осознает себя, и должна отождествлять себя с ними. Чтобы в полной
мере участвовать в природе Церкви и не быть в расколе – раскол в данном
контексте можно интерпретировать как неполное участие в природе Церкви, -
общины должны сохранять единство между собой. Этому единству, как и
благобытию общин, призваны способствовать обслуживающие их
иерархические структуры. Сами же эти структуры не могут отождествлять себя
с Церковью – правом на такое тождество обладают лишь общины. В таком
только случае деятельность обслуживающих структур соответствует природе
Церкви. В противном случае – если они пытаются возвыситься над общинами, -
они выступают против природы Церкви.
For the first time in the Ukrainian theology and religious studies, the research
offers a theological analysis of the theoretical foundations for Orthodox ecclesiology
in its historical development. The study constructs Meta-ecclesiology as an academic
program and methodology, which puts together traditional and postmodern theories
about the church. Meta-ecclesiology is presented here as a theology that uses
phenomenology and analytical philosophy to elaborate on the concepts of the church,
religious communities, and church structures. The thesis begins with the selfinterpretations of the church in the apostolic era, and continues with the ideas and
practices of symphony and hierarchy in the Late Antiquity and the Middle Ages. It
focuses on the strategies of church emancipation in the Modern era. This includes the
influence of the Enlightenment and German idealistic philosophy on what can be
called “Romantic ecclesiology,” which puts emphasis on congregations, the reception
of faith by people, and the relations of love as constituting the church’s reality. The
research explores news ways of emancipation for the church in the twentieth century.
Among the factors that exercised significant impact on the Orthodox ecclesiology
became the dialogue with the Protestant and Catholic theologies, ecumenism, and
personalism. The thesis critically approaches the Eucharistic ecclesiology and
personalism. It also evaluates the influence of postmodern ecclesiology on the
Orthodox theological thought. The study highlights the historical transformations of
the church structures. It is based on the assumption that the unchangeable nature of
the church should be distinguished from its changing historical structures. These
structures include church hierarchy, the so-called “canonical territory,” autocephaly,
primacy, the ranks of church ministry etc. They are presented as scaffolding
surrounding the church buildings, which helps construction, but cannot be an intrinsic
part of edifices. The analysis of the historical structures of the church that the study
offers, demonstrates need for both construction and deconstruction of some church’s
supracommunal structures, especially when they come to conflict with the church’s
nature.
