Розвиток вищої освіти в умовах конфлікту: еволюція від суспільства знань до суспільства порозуміння

Abstract

Розбудова суспільства на засадах миру є неможливим без генерування та впровадження ефективної стратегії розвитку вищої освіти. Освіта, що репрезентує світоглядно-ціннісні принципи гуманізму, демократизму, толерантності, діалогізму є потужним інструментом у консолідації конфліктного суспільства, його поступової трансформації у суспільство порозуміння. У зв’язку із цим роль вчителя у процесі миробудівництва важко переоцінити. На жаль, більшість політиків надають перевагу фінансуванню короткотривалих проектів, де певні матеріальні зиски можуть бути отримані за мінімальний період часу. Це, напевно, є однієї з головних стратегічних помилок, які призводять до вкрай негативних наслідків. У загальних рисах мир можна порівняти зі своєрідним гуманітарним депозитом, що орієнтований на довготривалу перспективу. Його основним дивідендом є стабільний розвиток суспільства у якому в якості метафоричної відсоткової ставки виступає довіра окремих громадян один до одного. Тобто, чим більшою є соціальна довіра у суспільстві, тим більше ймовірність того, що війна не зачепить територіальної цілісності певної держави. Під рівнем довіри мається на увазі підтримка державних інституцій влади збоку пересічних громадян, а також міжособистісна довіра у питаннях віросповідання, етнічних та ціннісно-світоглядних відмінностей. Університети мають збільшувати рівень довіри у соціумі, тим самим виступаючи за оптимістичним сценарієм засобом профілактики, а за песимістичним – інструментом постконфліктної реабілітації суспільства. Проте для цього потрібно регулярно збільшувати державні інвестиції у її розвиток, не апелюючи виключно до грантової системи фінансових надходжень.

Peacebuilding in society is impossible without generating and implementing an effective higher education development strategy. Education representing the ideological and value principles of humanism, democracy, tolerance, dialogue is a powerful tool in the consolidation of a conflict society, its gradual transformation into a society of understanding. In this regard, the role of the teacher in peacebuilding cannot be overestimated. Unfortunately, most politicians prefer to finance short-term projects where certain material benefit can be obtained in a minimum period of time. This is probably one of the major strategic mistakes that can cause extremely negative consequences. In general terms, peace can be compared with a kind of humanitarian deposit that is long-term oriented. Its main dividend is the stable development of a society in which the confidence of individual citizens in each other acts as a metaphorical interest rate. That is, the greater the social trust within society, the greater the likelihood that war will not affect the territorial integrity of a particular state. The level of trust implies the support of state institutions of power from the side of ordinary citizens, as well as interpersonal trust in matters of religion, ethnic and value-based differences. Universities should increase the level of trust within society, thus advocating as a means of conflict prevention acording to optimistic scenario or social rehabilitation acording to pesimictic scenario. However, public investment in its development should be steadily increased beside grant financial infusions.