Методологія православної теології в її парадигмальних трансформаціях

Abstract

У дисертації вперше у вітчизняній філософії, богослов’ї і релігієзнавстві здійснено цілісний філософсько-релігієзнавчий аналіз методології православної теології в її парадигмальних виявах. Доведено, що методологія православної теології слугує мовою для богословської та релігійно-філософської думки, необхідною для її конституювання та конкретизації в контексті вирішення нагальних світоглядних проблем релігійних спільнот. При варіативності мов, які використовувалися у православній думці, панівною тенденцією для методології був інтуїтивізм, тобто визнання надприродної можливості для розуму в його справжній ідентичності безпосереднього пізнання присутності Бога та ідеальної основи світу. Встановлено, що православна теологія виникає внаслідок синтезу біблійного персоналізму – як внутрішнього сенсу та мови платонізму − як зовнішньої форми. Цей синтез виявився продуктивним та евристичним, надавши можливість для формування православної догматики, систематичного богослов’я, релігійно-аскетичної культури. Православна теологія золотого віку патристики є базовою формою ідентичності для всієї православної теології, а її методологія визначає загальні особливості для всієї методології православної теології. Виявлено, що для методології грецької патристики класичної доби характерним є бачення філософської культури як «пропедевтики» до теології, коли християнство сприймається як «нова пайдея», теологія – як «істинна філософія», метою яких є всебічна довершеність християнина. Антична філософія оцінюється як така, що мала покликання до богопізнання, однак в основному не змогла виконати цього покликання, і тому має бути подоланою більш досконалою філософською культурою християнства, підкріпленою надприродним Одкровенням. Головною рисою методології грецької патристики класичної доби став містичний раціоналізм. Вважається, що людський розум не здатний пізнати Бога та ідеальну основу дійсності, а тому перебуває у полоні чуттєвої феноменальності. При цьому віра допомагає долати сумніви та розпочати духовне життя. Мислителі грецької патристики переконані, що під впливом благодаті та аскетичних вправ, спрямованих на трансформацію людської особи, розум здатний до розкриття вродженої інтуїтивної здатності до містичного споглядання, за допомогою чого і досягається несумнівне екстатичне знання Бога та всього у Богові. Виявлено, що «природна теологія» для мислителів Візантії є цілісним філософсько-богословським дискурсом, що включає в себе «антропологію», «космологію», «теологію», як свої основні частини, хоча містить сукупність знання і по іншим дисциплінам того, що в сучасності є філософською теологією. Теоретична антропологія – це система теоретичних знань про виникнення, будову людини, її призначення та мету існування. Теоретична космологія – описує світ, його виникнення, будову та майбутнє. Теоретична теологія – розпадається на дві частини: «теологію» у вузькому значенні слова – науку про Трійцю, та «ікономію» – науку про Божу діяльність по відношенню до створеного сутнього. Оприявлено, що у візантійській думці «догматична теологія» − це система християнських доктринальних вчень, догматів, що виводилися з Одкровення та конституювалися вірою. У християнських отців не було завдання побудови особливої християнської міфології, на кшталт проклівської. Її місце в структурі теології займає догматичний дискурс, що знаходить свій максимальний вираз у догматиці. Догматична теологія має своїм джерелом одкровення Бога в Біблії. Доведено, що у Візантії «містична теологія» − це форма теологічних знань, що безпосередньо спирається на містичний досвід. Поряд з Писанням, Церква мала містиків, що безпосередньо споглядали Бога як надприродну реальність. Для методології православної теології доби модерну характерним є коливання між схоластичним та романтичним розумінням теології. Реакцією на модернізацію православної теології стала неопатристика як неотрадиціоналістична парадигма мислення. Розвиток постметафізичного персоналізму як засобу ідейного подолання постмодернізму пропонується послідовниками феноменологічної теоестетики Д.Гартом та Дж.Мануссакісом. Створюваний ними персоналізм є неоавгустіанським за власними методологічними установками, і як такий має великий екуменічний потенціал.

В диссертации впервые в отечественной философии, богословии и религиоведении осуществлен целостный философско-религиоведческий анализ методологии православной теологии в ее парадигмальных проявлениях. Доказано, что методология православной теологии служит языком для богословской и религиозно-философской мысли, необходимым для ее конституирования и конкретизации в контексте решения насущных мировоззренческих проблем религиозных общин. При вариативности языков, которые использовались в православной мысли, господствующей тенденцией методологии был интуитивизм, то есть признание сверхъестественной возможности для ума в его настоящий идентичности непосредственного постижения присутствия Бога и идеальной основы мира. Установлено, что православная теология возникает вследствие синтеза библейского персонализма − как внутреннего смысла и языка платонизма − как внешней формы. Этот синтез оказался продуктивным и эвристическим, предоставив возможность для формирования православной догматики, систематического богословия, религиозно-аскетической культуры. Православная теология золотого века патристики является базовой формой идентичности для всей православной теологии, а ее методология определяет общие особенности для всей методологии православного богословия. Выявлено, что для методологии греческой патристики классической эпохи характерно видение философской культуры как «пропедевтики» к теологии, когда христианство воспринимается как «новая пайдея», теология − как «истинная философия», целью которых является всестороннее совершенство христианина. Античная философия оценивается как такая, что имела призвание к богопознанию, однако в основном не смогла выполнить его, и поэтому должна быть преодолена более совершенной философской культурой христианства, подкрепленной сверхъестественным Откровением. Главной чертой методологии греческой патристики классической эпохи стал мистический рационализм. Считается, что человеческий разум не способен познать Бога и идеальную основу действительности, а потому находится в плену чувственной феноменальности. При этом вера помогает преодолевать сомнения и начать духовную жизнь. Мыслители греческой патристики убеждены, что под влиянием благодати и аскетических упражнений, направленных на трансформацию человеческой личности, ум способен к раскрытию врожденной интуитивной способности к мистическому созерцанию, с помощью чего и достигается несомненное экстатическое знание Бога и всего в Боге. Выявлено, что «естественная теология» для мыслителей Византии является целостным философско-богословским дискурсом, который включает в себя «антропологию», «космологию», «теологию» как свои основные части, хотя содержит совокупность знаний и по другим дисциплинам того, что в современности является философской теологией. Теоретическая антропология − это система теоретических знаний о возникновении, строении человека, его назначения и цели существования. Теоретическая космология − описывает мир, его возникновение, строение и будущее. Теоретическая теология − распадается на две части: «теологию» в узком смысле слова − науку о Троице, и «икономию» − науку о Божьей деятельность по отношению к созданному сущему. Выявлено, что в византийской мысли «догматическая теология» − это система христианских доктринальных учений, догматов, которая выводились из Откровения и конституировались верой. У христианских отцов не было задачи построения особой христианской мифологии, вроде прокловской. Ее место в структуре теологии занимает догматический дискурс, который находит максимальное выражение в догматике. Догматическая теология имеет своим источником Откровение Бога в Библии. Доказано, что в Византии «мистическая теология» − это форма теологических знаний, которая непосредственно опирается на мистический опыт. Наряду с Писанием, церковь имела мистиков, которые непосредственно видели Бога как сверхъестественную реальность. Для методологии православной теологии эпохи модерна характерно колебание между схоластическим и романтическим пониманием теологии. Реакцией на модернизацию православной теологии стала неопатристика как неотрадиционалистическая парадигма мышления. Развитие постметафизического персонализма как средства идейного преодоления постмодернизма предлагается последователями феноменологической теоэстетики Д.Хартом и Дж.Манусcакисом. Создаваемый ими персонализм является неоавгустианским за своими методологическими установками, и как таковой имеет большой экуменический потенциал.

In the thesis for the first time in the national philosophy, theology and religious studies a holistic philosophical and religious analysis of the methodology of Orthodox theology in its paradigmatic expressions was carried out. It is proved that the methodology of Orthodox theology serves as a language for theological and religious-philosophical thought necessary for its constitution and concretization in the context of solving urgent ideological problems of religious communities. With the variability of the languages used in the Orthodox thought, the dominant tendency for the methodology was intuitionism, that is, recognition of the possibility for the mind in its true identity of direct knowledge of the presence of God and the ideal foundation of the world. It is established that Orthodox theology arises as a result of the synthesis of biblical personalism − as an internal meaning and language of the Platonism − as an external form. This synthesis was productive and heuristic, providing an opportunity for the formation of Orthodox dogma, systematic theology, religious ascetic culture. Orthodox theology of the golden age of patristics is the basic form of identity for the whole of Orthodox theology, and its methodology defines general features for the whole methodology of Orthodox theology. It is revealed that the methodology of Greek patristics of the classical age is characterized by the vision of philosophical culture as "propaedeutics" to theology, when Christianity is perceived as "a new paiede", theology as "true philosophy", whose purpose is the complete perfection of a Christian. Ancient philosophy is evaluated as having a vocation for knowledge of God, but it has largely failed to fulfill this vocation, and therefore must be overcome by a more perfect philosophical culture of Christianity, backed up by a supernatural Revelation. The main feature of the methodology of Greek patristics of the classical age was mystical rationalism. It is believed that the human mind is not capable of knowing God and the ideal foundation of reality, and therefore it is in captivity of sensual phenomenal. At the same time, faith helps to overcome doubts and to begin spiritual life. Thinkers of Greek patristics are convinced that under the influence of grace and ascetic exercises aimed at the transformation of the human person, the mind is able to reveal the innate intuitive ability to mysterious contemplation, through which the unquestionable ecstatic knowledge of God and everything in God is attainable. It has been found that "natural theology" for Byzantine thinkers is a holistic philosophical and theological discourse, which includes "anthropology", "cosmology", "theology" as its main parts, although it contains a set of knowledge and other disciplines that in modernity is a philosophical theology. Theoretical anthropology is a system of theoretical knowledge of the origin, structure of a person, its purpose and purpose of existence. Theoretical cosmology − describes the world, its origin, structure and future. Theoretical Theology − is divided into two parts: "theology" in the narrow sense of the word − the science of the Trinity, and "economics" − the science of God's activities in relation to the created essence. It has been argued that, in Byzantine thought, "dogmatic theology" is a system of Christian doctrinal teachings, dogmas derived from the Revelation and constituted by faith. Christian fathers did not have the task of building a special Christian mythology, like Prokliv. Its place in the structure of theology is dogmatic discourse, which finds its maximum expression in dogma. Dogmatic theology has its source in Revelation of God in the Bible. It is proved that in Byzantium, "mystical theology" is a form of theological knowledge that directly relies on mystical experience. Along with the Scriptures, the Church had mystics who directly contemplated God as supernatural reality. The methodology of Orthodox theology of modern times is characterized by fluctuations between scholastic and romantic understanding of theology. The reaction to the modernization of Orthodox theology was neopatristics as a non-traditionalist paradigm of thinking. The development of post-mechanistic personalism as a means of ideological overcoming of postmodernism is proposed by the followers of the phenomenological theosophy D. Hart and J. Manoussakis. Personalism created by them is neo-Auguestian by its own methodological settings, and as such has a great ecumenical potential.