Abstract:
Аналізується місце і роль освіти в контексті еволюції таких форм духовно-практичного освоєння світу , як наука, культура, мистецтво, мораль, релігія тощо; автор стверджує , що освіта у всі часи й для всіх народів слугувала полем узагальнення матеріального і духовного досвіду, а відтак - полем навчання та виховання нових поколінь, загальним стрижнем, який визначає основний контент історії, слугує формуванню мислення (розуму), обрамленого духом гуманізму та людяності; в різні епохи взаємодія цих екзистенцій мали різний характер, однак, загальна тенденція - звернення до розуму, як основного і вічного (помноженого на працю) джерела прогресу людської цивілізації й долучення до нього (освіта та виховання) підростаючих поколінь, залишається закономірністю, яка визначає людське обличчя цивілізації. Прагнення до єдності заради формування духовного єства (наукового, морального, художнього і т.п.) людини та виховання працьовитості розглядаються у якості головних домінант (парадигми) модернізації української освіти.
