Економічний зміст усуспільнення виробництва

Abstract

Актуалізовано основну проблему економічної теорії, яку ще класики марксизму ставили у ряд фундаментальних – проблему усуспільнення виробництва, яка не втрачає актуальності впродовж декількох тисячоліть, оскільки усуспільнення виробництва являє собою складний діалектичний процес подолання замкнутості, відособленості виробників, а також споживачів як в організаційно-технічному, так і соціально-економічному відношенні. Підкреслено, що усуспільнення виробництва характерно для всіх етапів розвитку суспільства і є загальноісторичним процесом, який відображає об’єктивну, постійно прогресуючу тенденцію. Досліджено, що вчені розглядали підвищення рівня усуспільнення як об’єктивний закон суспільного розвитку або як загальний економічний закон, що відбиває причинно-наслідкові зв’язки в умовах і способах з’єднання речових й особистих факторів виробництва, у характері взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Визначено, що процес усуспільнення є однією з найважливіших об'єктивних закономірностей розвитку суспільного виробництва, характеризується розширенням і поглибленням економічних зв'язків у праці, у всьому суспільному виробництві на основі поділу й кооперації праці. Подано авторське визначення усуспільнення виробництва як об'єктивного закономірного процесу розвитку суспільного характеру виробництва, який виражається подальшим вдосконаленням знарядь праці, ростом продуктивних сил і масштабів виробництва, поглибленням суспільного поділу праці. Пояснено, що усуспільнення виробництва відбувається на основі різних форм власності, зокрема, в колишньому СРСР процес відбувався на основі націоналізації усіх основних засобів виробництва в промисловому та сільськогосподарському виробництві і створення суспільної (державної) форми власності. Виокремлено позитивні і негативні сторони процесу усуспільнення виробництва. Наведено форми вияву усуспільнення виробництва на макрорівні в межах національного господарства, а саме: збільшення маси засобів праці та їх ускладнення; концентрація й централізація засобів виробництва на великих підприємствах; концентрація виробництва; підвищення загальноосвітнього, професійного та культурного рівнів працівників, їх організованості й свідомості; посилення їх міграції та зростання потреб; концентрація наукових досліджень і розробок на підприємствах, зосередження процесу технічних винаходів і вдосконалень; зростання розмірів і збільшення питомої ваги великих підприємств у кожній галузі, посилення контрактних відносин між ними і дрібними та середніми підприємствами; організація спільних підприємств, виникнення промислово-торгових комплексів; обмін патентами, ліцензіями, науково-технічною інформацією між великими підприємствами та ін. Стверджено, що процеси розвитку продуктивних сил, усуспільнення виробництва, соціально-економічних відносин викликають до життя трансформаційні зміни у природі держави, системі її функцій, призводять до зростання її ролі у відтворенні ринкового середовища на якісно новій, соціально орієнтованій основі. Аргументовано, що з підвищенням рівня усуспільнення виробництва роль держави зростає, а цілі її економічної політики трансформуються.