Європейський концепт суспільного договору в українському контексті : рефлексія і практика

Abstract

Модерний європейський концепт суспільного договору як класичний нормативний маркер, як онтологія домовленості на рівні сенсу, для набуття своєї практичної дієздатності в ХХІ столітті потребує оригінальної нелінійної презентації. Саме такий критерій пропонується у дисертації як базовий, що сприяє об'єктивному соціально-філософському аналізу нинішніх глобальних трансформацій, притаманних для авторефлексивних суспільств високої складності. Автор відстоює ідею, що дія сучасного суспільного договору має апріорі дискусійне підґрунтя, адже мова іде про аісторичні критерії проекту, поступ якого можливий лише крізь зміщені смислові домінанти, притаманні сучасній практичній філософії. Автор наголошує на поліконцептуальних і міждисциплінарних факторах, що з необхідністю виникають при спробі аналізу суспільного договору, логічно спрямовуючи розвідку до виявлення базового критерію сучасного суспільства, яким є, на думку автора, легітимаційний потенціал суспільного договору, з інтенцією до трансформації владних та ідеологічних критеріїв. Автор зазначає, що сучасний постліберальний і постполітичний світ має парадоксально глобально / локальний вимір, а в останні роки домінантними стають гібридні договірні критерії, які не можливо піддати однозначному і остаточному аналізу. Така смислова корозія помітна крізь призму тотальної влади медіа в сучасному суспільстві, віртуалізованому та поліморфному. Автор висновує необхідність активізації спільних світових зусиль для подолання соціальних викликів, перед якими опинилася як світова цивілізація в цілому, так і Україна зокрема. Автор зазначає хаотичність і неусталеність постконвенціонального українського суспільства запізнілої модернізації, де фактично відсутній чіткий і обґрунтований діагноз суспільного ладу. Як підсумок, автор проводить паралель із істеблішментом планетарного масштабу, де легітимні інституції світового співтовариства не можуть претендувати на універсальну значущість, оскільки ще не сформоване всесвітнє громадянське суспільство. Автор наголошує, що у сучасній епосі гібридів особливої уваги потребує проблема трансформації владно-легітимаційного дискурсу, що опредметнюється у дисертації через ідею реабілітованого суспільного договору з ціннісним виміром на рівні парадигми комунікації. Таким чином, модерний концепт суспільного договору в авторській інтерпретації, виступаючи провідним поняттям-маркером Модерну, продовжує свій нелінійний поступ у мережевому ХХІ столітті в світлі дискурсу сучасної практичної філософії.

Модерный европейский концепт общественного договора как класическая мера нормативности, как онтология договоренности на уровне смысла, для приобретения своей практической дееспособности в ХХІ веке нуждается в оригинальной нелинейной презентации. Именно такой критерий предлагается в диссертации как базовый, что способствует объективному социально-философскому анализу нынешних глобальных трансформаций, присущих для авторефлексивних обществ высокой сложности. Автор отстаивает идею, что реализация современного общественного договора имеет априори дискуссионную почву, ведь речь идет прежде всего об аисторических критериях проекта, движение которого возможно лишь сквозь смещенные смысловые доминанты, присущие современной практической философии. Автор акцентирует поликонцептуальные и междисциплинарные факторы, который обязательно возникают при попытке анализа общественного договора, логически направляя исследование к выявлению основного критерия современного общества, каким, по мнению автора, выступает легитимационный потенциал общественного договора, с интенцией к трансформации властных и идеологических критериев. Автор подчеркивает, что современный постлиберальный и постполитический мир имеет парадоксально глобально / локальное измерение, а в последние годы доминирующими становятся гибридные договорные критерии, которые невозможно свести к однозначному анализу. Автор обозначает необходимость активизации совместных мировых усилий для преодоления социальных вызовов, перед которыми очутилась как мировая цивилизация в целом, так и Украина в частности. Автор говорит о хаотичности и неопределенности постконвенционального украинского общества запоздавшей модернизации, где фактически отсутствует четкий и обоснованный диагноз общественного строя. В итоге автор проводит параллель с истеблишментом планетарного масштаба, где легитимные институции не могут претендовать на универсальную значимость, так как еще не сформировано всемирное гражданское общество. Автор подчеркивает, что в современной эпохе гибридов особенного внимания требует проблема трансформации властно-легитимационного дискурса, который в диссертации реализуется на уровне идеи реабилитированного общественного договора с ценностным измерением на уровне парадигмы коммуникации. Автору удалось осуществить реконтекстуализацию социально-философских основ классического концепта общественного договора как онтологии согласования на уровне смысла средствами практической философии в современном украинском контексте. Также поликонцептуальные факторы и междисциплинарные отголоски, что с необходимостью возникнут при попытке такого анализа концепта общественного договора, логично направляют исследования к выявлению базового критерия современного общества, а именно легитимационного потенциала общественного договора, с обращением к столь необходимых его составляющих как власть и идеология.

The modern European concept of social contract as the classical normative measure, the ontology of agreement at the level of meaning, requires an original non-linear presentation to obtain its practical capacity in the XXI century. It is this criterion that is proposed in the dissertation as the basic one, which contributes to the objective socio-philosophical analysis of the current global transformations inherent in autoreflexive societies of high complexity levels. The author advocates the idea that presentation of the modern social contract has a priori controversial background, since this is primarily about the historical criteria of the project, the progress of which is possible only through shifting semantic dominants, inherent in modern practical philosophy. The author emphasizes the polyconceptual and interdisciplinary factors that necessarily arise when trying to analyse a social contract, logically directing the inquiry to identify the basic criterion of modern society, which, according to the author, is the legitimizing potential of a social contract, with the intention to transform the power and ideological criteria. The author notes that the modern postliberal and (post)political world has a paradoxically global-local dimension, and in recent years hybrid contractual criteria that can not be subjected to unambiguous analysis become dominant. Apparently, semantic corrosion is perceptible through the prism of the total power of media in modern society, already virtualized and polymorphic in its premise. The author infers the need to intensify global efforts to overcome social challenges facing global civilization in general and Ukraine in particular. The author notes the chaotic and unstable postconventional Ukrainian society of «late modernization», where there is virtually no clear and well-founded diagnosis of social order. As a result, the author draws a parallel with the establishment on the planetary scale, where legitimate institutions of the world community can not claim universal significance, since the global civil society has not yet been formed. The author emphasizes that in the modern era of hybrids, special attention should be paid to the problem of transformation of power-legitimation discourse, which is defined in the dissertation through the idea of a rehabilitated social contract with the value dimension at the level of the communication paradigm. Thus, the modern concept of social contract in the author's interpretation, serving as the leading marker-notion of Modernity, continues its non-linear progress in the network society of the XXI century in the light of the modern practical philosophy discourse.