В статье рассматривается проблема функционирования стихотворных цитат в
эпистолярном стиле. Носители элитарной речевой культуры при тесном общении
превращают цитату в принадлежность своего сознания, не ссылаясь на автора, избегая
кавычек, тем самым как бы присваивая ее. Таким образом, цитата теряет свои внешние
признаки и становится полноправным элементом речевого потока.
У статті розглядається проблема функціонування віршованих цитат в
епістолярному стилі. Носії елітарної мовленнєвої культури, тісно спілкуючись,
перетворюють цитату в надбання своєї свідомості, не посилаючись на автора, уникаючи
лапок. Таким чином, цитата втрачає свої зовнішні ознаки і стає повноправним
елементом мовленнєвого потоку.
The article deals with the problem of function of poetical quotations in the epistolary
genre. Bearers of elitare speech culture on close associate turns into quotation to accessories of
their consciousness, do not references to authors, shuns the quotation marks. Thus, quotation
loses her outwards sings and becomes of equal in rights element of speech flow.
