У статті наголошується на необхідності налагодження ефективного діалогу між фахівцями й батьками дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, що є особливо актуальним у період запровадження інклюзивної форми навчання, а також проаналізована проблематика стосунків та її психологічне підґрунтя між фахівцями та батьками дітей з ДЦП. У зв‘язку з переходом дітей з ДЦП зі сфери спеціального навчання в загальноосвітній простір саме батьки дедалі частіше долучаються до так званої парапрофесійної освітньої діяльності як у сфері індивідуальної форми навчання, так і в умовах інклюзивного навчання у ролі асистентів (тьюторів) своїх дітей. Проблематику цих стосунків світові провідні науковці та практики пояснюють тим, що інформацію від фахівців батьки не сприймають через так зване «неспівпадіння каналів зв‘язку»: фахівці передають інформацію «раціональним каналом» а батьки сприймають її емоційним. У такому форматі очікування фахівців залишаються надто раціональними, а очікування батьків - надто емоційними. І до сьогодні в родинах залишається актуальним факт інформаційного блокування проблеми, що є прямим наслідком традиції, яка закріпилася з радянських часів. Проте всесвітній досвід свідчить, що діти з порушеннями психофізичного розвитку у разі створення для них позитивної атмосфери та корекційно-розвивального середовища можуть і повинні успішно навчатися за загальноосвітніми чи спеціальними програмами.
В статье отмечается необходимость налаживания эффективного диалога между специалистами и родителями детей с нарушениями опорно-двигательного аппарата, что является особенно актуальным в период внедрения инклюзивной формы обучения, а также проанализирована проблематика отношений и ее психологическая подоплека между специалистами и родителями детей с ДЦП. В связи с переходом детей с ДЦП из сферы специального обучения в общеобразовательное пространство именно родители все чаще приобщаются к так называемой парапрофессиональной образовательной деятельности как в сфере индивидуальной формы обучения, так и в условиях инклюзивного обучения в качестве ассистентов (тьюторов) своих детей. Проблематику этих отношений мировые ведущие ученые и практики объясняют тем, что информацию от специалистов родители не воспринимают через так называемое «несовпадение каналов связи»: специалисты передают информацию «рациональным каналом», а родители воспринимают ее эмоциональным. В таком формате ожидания специалистов остаются слишком рациональными, а ожидания родителей - слишком эмоциональными. И до сих пор в семьях остается актуальным факт информационного блокирования проблемы, что является прямым следствием традиции, что закрепилась с советских времен. Однако зарубежный опыт свидетельствует, что дети с нарушениями психофизического развития в случае создания для них позитивной атмосферы и коррекционно-развивающей среды могут и должны успешно учиться по общеобразовательным или специальным программам.
The article stresses the need to establish an effective dialogue between professionals and parents of children with disorders of the musculoskeletal system, which is especially important during the implementation of inclusive learning, and analyzed the problems of relationship and its psychological basis between professionals and parents of children with cerebral palsy. The transition of children with cerebral palsy from the field of special education at the secondary space Parents are increasingly involved in the so-called paraprofesiynoyi educational activities both in individual learning, and in terms of inclusive education as assistants (tutors) their children. The issue of these relations to the world's leading scientists and practices attributed to the fact that information from experts, parents do not take over so-called "mismatch channels": experts convey information 'rational channel "and parents perceive its emotional. In this format the expectations of experts are very reasonable, and the expectations of parents - too emotional. Up to now, the families of the information remains relevant fact blocking problems that are a direct consequence of the tradition that has stuck since Soviet times. However, worldwide experience shows that children with psychophysical disabilities when creating a positive atmosphere for them and remedial developmental environment can and should be taught successfully for secondary or special programs
