У статті на основі аналізу збірників законодавчих актів, архівних матеріалів та монографічних видань розглядаються особливості радянського законодавства з питань переселення вцілому і виокремлення та аналіз законодавчих актів, що регламентували перехід євреїв колишньої смуги осілості до землеробства в 1920-ті рр. На момент початку переселенської програми в радянському законодавстві вже існували певні нормативно-правові акти, які регулювали офіційно дозволені державою переїзди організованих колективів для спільних занять сільським господарством. В Радянському Союзі та союзних республіках на середину 1920-х рр. вцілому було сформовано законодавство, яке регулювало питання переселення різних категорій населення в межах радянської держави. Крім загальних норм, які розповсюджувались на всі категорії переселенців незалежно від їх національності і сфери економічних занять, владні органи розробили і низку спеціальних актів, які поширювались виключно на євреїв. Для єврейських переселенців державою офіційно встановлювались додаткові пільги, а також законодавчо дозволялось залучати для організації переселенських груп і колонізаційних фондів кошти іноземних благодійних товариств. Не дивлячись на наявність розвинутого переселенського законодавства, на практиці його норми часто порушувались місцевими компартійними органами, а також керівництвом залізниць та органами внутрішніх справ. Переселенці зазнавали значних утисків від місцевих управлінців, групи комплектувались з порушенням норм про їх чисельність, майновий склад. Досить часто ешелони з переселенцями застрявали на перегонах по декілька днів, при цьому було відсутнє постачання води та їжі. В місцях прибуття будинки і господарські споруди для переселенців існували на папері, або у звітах місцевих партійних чиновників. Ці фактори значно зменшили кількість бажаючих євреїв до участі в переселенських програмах. Значна частина переселенців повернулись назад з колонізаційних фондів.
The article, based on the analysis of collections of legislation, archival materials and monographs, examines the features of Soviet legislation on resettlement in general and the separation and analysis of legislation governing the transition of Jews from the former settlement to agriculture in the 1920s. Soviet legislation already had certain regulations that regulated the officially allowed by the state to move organized groups for joint agricultural activities. In the Soviet Union and the Union Republics in the mid-1920s, legislation was generally formed that regulated the resettlement of various categories of the population within the Soviet state. In addition to the general norms that applied to all categories of immigrants, regardless of their nationality and sphere of economic occupation, the authorities developed a set of special acts that applied exclusively to Jews. Additional privileges were officially established by the state for Jewish immigrants, and the law allowed to attract funds from foreign charitable societies for the organization of resettlement groups and colonization funds. Despite the existence of developed resettlement legislation, in practice its norms were often violated by local Communist Party bodies, as well as by the railway administration and internal affairs bodies. Immigrants were severely oppressed by local officials, and groups were recruited in violation of the rules on their numbers and property. Quite often, echelons with migrants were stuck in the race for several days, with no supply of water and food. In places of arrival, houses and outbuildings for displaced persons existed on paper or in the reports of local party officials. These factors have significantly reduced the number of Jews willing to participate in resettlement programs. Many of the settlers returned from colonization funds.
