У запропонованій статті розглядається динаміка чисельності та склад релігійних громад національних меншин підрадянської України у 20-х рр. ХХ ст. Попри часткову достовірність статистичних даних з обліку релігійних громад, вдалося встановити, що протягом 1920-х рр. чисельність релігійних громад національних меншин зменшувалася, проте не катастрофічно. Показники кількості членів у національних релігійних громадах різних конфесійних напрямів на кінець 20-х рр. ХХ ст. теж зазнали падіння. Суттєво скоротилася чисельність віруючих у менонітських громадах, що пов’язується із процесом їх масової еміграції. Значно поменшало членів і в общинах старовірів-безпопівців. В окремих випадках ця тенденція, як видається, була зумовлена не лише недбалістю реєстраторів релігійних об’єднань, які враховували тільки засновників громади, а й небажанням віруючих надавати владі інформацію про свою належність до общини з огляду на відоме ставлення більшовиків до релігії та церкви. У різних за кількістю членів релігійних громадах національних меншин переважали особи жіночої статі. Винятком були іудейські общини, де більшість становили чоловіки. Крім того, до релігійних громад, сформованих євреями, як частково і до російських старообрядницьких, уходила доволі незначна кількість молоді. Віковий поділ членів польських та німецьких релігійних общин різних культів був відносно рівномірним. Найбільша кількість письменних віруючих належала до протестантських конфесій. Розуміння того, що майновий стан членів релігійних громад залежав від їх місця проживання та успішного застосування професійних навичок, не заважало більшовицьким пропагандистам цинічно вдаватися до моральної дискредитації віруючих, насамперед, єврейської та німецької національностей, яке відбувалося шляхом акцентування суспільної уваги на перебуванні у їх власності значної кількості матеріальних благ.
The proposed article examines the dynamics of the number and composition of religious communities of national minorities in sub-Soviet Ukraine in the 1920s. Despite the partial reliability of statistics on the registration of religious communities, it was established that during the 1920s the number of religious communities of national minorities decreased, but not catastrophically. Indicators of the number of members in national religious communities of different denominations at the end of the 20s of the twentieth century also fell. The number of believers in Mennonite communities has decreased significantly due to the process of their mass emigration. The number of members in the communities of Old Believers significantly reduced. In some cases, this tendency seems to have been due not only to the negligence of the registrars of religious associations, who considered only the founders of the community, but also to the reluctance of believers to provide information about their affiliation because of known attitude of the Bolsheviks to religion and church. Female ethnic minorities predominated in the different numbers of members of religious communities. The exceptions were Jewish communities, where the majority was men. In addition, the religious communities formed by the Jews, as well as in part the Russian Old Believers, included a fairly small number of young people. The age division of members of Polish and German religious communities of different cults was relatively even. The largest number of literate believers belonged to the Protestant denominations. Understanding that the property status of members of religious communities depended on their place of residence and the successful application of professional skills did not prevent Bolshevik propagandists from cynically discrediting believers, primarily Jews and Germans, by focusing public attention on their ownership of considerable quantity of material goods.
