Сон розуму породжує чудовиськ. Химери історичної пам’яті великоросів

Abstract

У світлі трагічних подій, пов’язаних із повномасштабною агресією проти України з боку Росії набуло особливої актуальності з’ясування і оприлюднення справжньої московсько-російської історії. У низці нарисів, розміщених у соціальній мережі Facebook автор аналізує витоки та ґенезу політичного міфу про спільне походження і спільну історію українців і росіян. Наведені сюжети про псевдослов’янський етнос московитів ілюструються результатами досліджень засновників російської класичної школи археології і антропології О. Уварова та А. Богданова, які встановили проживання на території сучасної Росії упродовж VII – XV ст. абсолютно відмінних від слов’ян народів – мері, мокші, муроми, ерзі, мордви та ін. Звернення до спеціальних дослідницьких практик та аналіз історичної літератури спростовують поширені версії про інкорпорування слов’ян-русичів у середовище фіно-угорських та тюрксько-монгольських етносів через «слов’янську» військову дружину Юрія Довгорукого, масове переселення землеробської людності Подніпров’я у тайгові масиви Залісся, вливання в етнос великоросів слов’янського населення Новгорода та Пскова. Звертається увага на проблему історичних джерел у зв’язку із системним вилученням, приховуванням і знищенням московським «істеблішментом» документальних свідчень про золотоординську улусну історію Московії. Спростовується традиційна концепція «героїчної боротьби» московітів проти монголо-татарського ярма, показано, що золотоординський період Московії – це епопея міжусобиць князів-огланів, доба розбою державного і побутового бандитизму, в горнилі якої формувалася версія азійсько-московського деспотизму. Закладена московськими князями модель стала алгоритмом державності майбутньої Росії, що базувалася на авторитарній централізації влади, терорі, виказуваннях, нищенні будь-якого інакомислення і перманентному військовому експансіонізмі. Сформувалася особлива порода людей, страшних у своїй уседозволеності, невігластві і люті, а їх очільники у прямому сенсі були схиблені на зраді, дикому розбої і грабунку. Наведена оцінка підтверджується аргументами запозиченими не із сховищ архівного андеграунду, а відкритою інформацією, що міститься у російській історіографії. Історична компаративістика демонструє незмінність експансіоністських лекал московитів. Це підтверджується порівняльною хронікою подій «зимової війни» СРСР проти Фінляндії у 1939 р. і загарбницької війни путінської Росії проти України у 2022 р.: у сенсі геополітичних планів агресора, ідеологічного забезпечення, характеру ведення військових дій, невиправданою жорстокістю до цивільного населення, облудливої дипломатії, зневажливого ставлення до власних солдатів, як до гарматного м’яса. Це стосується й «великої вітчизняної війни» – теми, яка найбільш експлуатується російською історіографією і пропагандою, що проголосила Російську Федерацію спадкоємицею Радянського Союзу. Тут і досі присутні незручні і замовчувані сюжети, що стосуються штрафбатів, загороджувальних загонів, масових розстрілів в’язнів у тюрмах НКВС, репресій проти населення, залишеного на окупованій території, «подвигів» СМЕРШу. Усякий злочин має своє продовження у цинізмі і бездуховності. Однією із найганебніших таємниць російсько-радянської історії є трагедія інвалідів Другої світової війни в СРСР, тисяч безіменних мучеників, імена яких піддані забуттю.

In the light of the tragic events associated with the full-scale aggression against Ukraine by Russia, the clarification and publication of the real Moscow-Russian history has become especially urgent. In a series of essays posted on the Facebook social network, the author analyzes the origins and genesis of the political myth about the common origin and common history of Ukrainians and Russians. The above stories about the pseudo-Slavic ethnos of the Muscovites are illustrated by the results of research by the founders of the Russian classical school of archeology and anthropology, O. Uvarov and A. Bogdanov, who settled in the territory of modern Russia during the VII – XV centuries completely different peoples from the Slavs – Meryans, Mokshas, Murom, Erzyas, Mordovian, etc. Reference to special research practices and analysis of historical literature disprove the widespread versions about the incorporation of the Rusyn Slavs into the environment of the Finno-Hungarian and Turkic-Mongol ethnic groups through the “Slavic” military wife of Yuri Dovgoruky, the mass resettlement of the agricultural population of the Dnieper region in the taiga massifs Zalissya, the infusion of the Slavic population of Novgorod and Pskov into the ethnos of the Great Russians. Attention is drawn to the problem of historical sources in connection with the systematic removal, concealment and destruction by the Moscow “establishment” of documentary evidence about the history of the Golden Horde ulus of Muscovy. The traditional concept of the “heroic struggle” of Muscovites against the Mongol-Tatar yoke is refuted, it is shown that the Golden Horde period of Muscovy is an epic of feuds between Oglan princes, an era of state robbery and domestic banditry, in the crucible of which a version of Asian-Muscovite despotism was formed. The model established by the Moscow princes became the algorithm of the statehood of the future Russia, which was based on authoritarian centralization of power, terror, statements, destruction of any dissent and permanent military expansionism. A special breed of people was formed, terrible in their permissiveness, ignorance and rage, and their leaders were literally bent on treason, wild robbery and robbery. The given assessment is confirmed by arguments borrowed not from archival underground stores, but by open information contained in Russian historiography. Historical comparativistics demonstrates the immutability of expansionist patterns of Muscovites. This is confirmed by the comparative chronicle of the events of the “Winter War” of the USSR against Finland in 1939 and the war of aggression of Putin's Russia against Ukraine in 2022: in the sense of the geopolitical plans of the aggressor, ideological support, the nature of conducting military operations, unjustified cruelty to the civilian population, deceptive diplomacy , disdainful attitude towards his own soldiers as cannon fodder. This also applies to the “Great Patriotic War” – a topic that is most exploited by Russian historiography and propaganda, which declared the Russian Federation the heir of the Soviet Union. There are still inconvenient and hushed-up stories about beatings, barricading squads, mass executions of prisoners in NKVD prisons, repression against the population left in the occupied territory, “feat” of SMERSH. Every crime has its continuation in cynicism and spiritlessness. One of the most shameful secrets of Russian-Soviet history is the tragedy of the disabled people of the Second World War in the USSR, thousands of nameless martyrs whose names have been forgotten.