Правове регулювання медичної діяльності в Україні та перспективи його удосконалення під час воєнного стану

Abstract

У статті розглянуто проблематику правового регулювання медичної діяльності в Україні та перспективи його удосконалення під час воєнного стану. Акцентовано увагу на актуальності обраної теми дослідження через показ факторів, які свідчать про те, що воєнний стан є тим правовим режимом, який обумовлює необхідність адекватної модернізації охорони здоров’я та пошук шляхів належного її правового забезпечення. Аналізуються внесені у 2022 році до медичного законодавства зміни та доповнення, які до певної міри спрямовані на покращення стану справ із функціонування медичної галузі, виконання поставлених перед охороною завдань в умовах воєнного стану. Зосереджена увага на новій нормі права, завдяки якій на період запровадження воєнного стану до надання медичної допомоги можуть залучатися в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, фармацевтичні працівники, здобувачі вищої освіти 4-6 років навчання за спеціальностями галузі знань 22 "Охорона здоров’я", молодші спеціалісти з медичною освітою, лікарі-інтерни, а також лікарі-спеціалісти без вимог щодо атестації на присвоєння чи підтвердження кваліфікаційної категорії. У статті сфокусовано увагу на формуванні в Україні єдиного медичного простору. Це автором сприймається як певною мірою організаційно-правова відповідь з боку системи охорони здоров’я на виклики, які зумовлені воєнним станом. Здійснено науковий аналіз медичної реформи, яка започаткована в Україні у 2017 році та особливості її оновлення (модернізація) у сучасних умовах. Особливий акцент зроблено на проблемах кадрового забезпечення медичної галузі. У статті стверджується, що за причинами, які не потребують додаткових пояснень, запровадження воєнного стану природньо не додає впевненості у завтрашньому дні багатьом людям. Не є виключенням і медичні працівники, які також зважають на такі обставини як безпека, стабільність, передбачуваність, спокій. Це у масштабах організації охорони здоров’я держави призводить до дефіциту лікарів певних спеціальностей у низці регіонів країни. Автором запропоновано організаційно-правові підходи до вирішення і вказаного проблемного питання.

The article deals with the issues of legal regulation of medical activity in Ukraine and the prospects for its improvement during martial law. The author emphasises the relevance of the chosen research topic by showing the factors which indicate that martial law is the legal regime which necessitates adequate modernisation of healthcare and the search for ways to ensure its proper legal support. The author analyses the amendments and additions to medical legislation introduced in 2022, which to a certain extent are aimed at improving the functioning of the medical sector and fulfilment of the tasks assigned to healthcare under martial law. The article focuses on the new legal provision which allows pharmacists, students of 4-6 years of higher education in the field of knowledge 22 ‘Healthcare’, junior specialists with medical education, interns, and specialist doctors without requirements for certification for assignment or confirmation of a qualification category to be involved in the provision of medical care during the period of martial law. The article focuses on the formation of a single medical space in Ukraine. This is perceived by the author as a certain organisational and legal response of the healthcare system to the challenges posed by martial law. The author makes a scientific analysis of the medical reform launched in Ukraine in 2017 and the peculiarities of its renewal (modernisation) in the current conditions. Particular emphasis is placed on the problems of staffing the medical sector. The article argues that, for reasons that do not require further explanation, the introduction of martial law naturally does not give confidence in the future to many people. Healthcare professionals are no exception, as they also take into account such circumstances as security, stability, predictability, and peace of mind. This, on the scale of the State’s healthcare organisation, leads to a shortage of doctors of certain specialities in a number of regions of the country. The author proposes organisational and legal approaches to solving this problematic issue.