Свого часу Імре Лакатос увів поняття дослідницької програми як головної одиниці виміру розвитку нау-
кового знання, який по суті є зміною дослідницьких програм. Це поняття, як і поняття парадигми, є багатозначним. Під дослідницькою програмою І. Лакатос, наприклад, розумів конкретну теорію. Автор зазначав про «декартівську» та «ньютонівську» метафізики як дві альтернативні програми побудови механіки, а також писав про науку в цілому як про глобальну дослідницьку програму. Однак в цій багатозначності та невизначеності вихідного терміну одночасно була скрита проблема виявлення ієрархії дослідницьких програм науки. Правда, для цього був необхідним значно більш диференційований аналіз структур науково знання, ніж той, що був представлений в західній філософії науки.
Дослідницька програма розуміється як сукупність і послідовність теорій, пов’язаних основою, яка непе-
рервно розвивається, суспільністю основних ідей і принципів. І. Лакатос розглядає структуру дослідниць-
кої програми, наголошуючи, що вона включає в себе жорстке ядро, фундаментальні припущення, правила «позитивної» евристики (що приписують, якими шляхами викласти хід досліджень) і правила «негативної» евристики (що наголошують, яких шляхів потрібно уникати). Ці припущення є умовно незаперечними, а жорстке ядро складається з сукупності конкретно-наукових й онтологічних припущень, що знаходяться в усіх теоріях наукової програми.
At one time, Imre Lakatos introduced the concept of a research program as the main unit of measurement
of the development of scientific knowledge, which is essentially a change in research programs. This concept, like the concept of paradigm, is ambiguous. By the research program, I. Lakatos, for example, understood a specific theory. The author noted about “Cartesian” and “Newtonian” metaphysics as two alternative programs for the construction of mechanics, and also wrote about science in general as a global research program. However, in this ambiguity and uncertainty of the original term, at the same time, the problem of identifying the hierarchy of research programs of science was hidden. True, this required a much more differentiated analysis of the structures of scientific knowledge than that which was presented in the Western philosophy of science.
A research program is understood as a collection and sequence of theories connected by a continuously developing basis, a society of basic ideas and principles. I. Lakatos examines the structure of the research program, stressing that it includes a hard core, fundamental assumptions, rules of “positive” heuristics (prescribing which paths to outline the course of research) and rules of “negative” heuristics (emphasizing which paths should be avoided). These assumptions are conditionally indisputable, and the hard core consists of a set of specifically scientific and ontological assumptions found in all theories of the scientific program.
