Алюзії стилю модерн у європейській сценографії початку ХХ століття

Abstract

Мета статті – розглянути феномен сценічного синтезу мистецтв як стильовий феномен у контексті діалогу культур початку ХХ століття. Наукова новизна статті полягає в тому, що доведено, як феномен модерного синтезу мистецтв формувався на підставі конотацій із рефлексією Срібного століття, зокрема теургізму, віталізм стилю модерн наслідує здобутки філософії життя, орнаменталізм – ідеї орнаментації сутнього як рефрен хореї (танцювального мистецтва) і аретеї (арт-терапії). Олександр Бенуа, один із засновників «Світу мистецтв», у системі хореографічної культури, або сценогафічних синте́ з, відіграв приблизно ту ж саму роль, що й Ігор Стравінський. Був лідером, організатором і проєктантом багатьох вистав. Його роботи вирізняються тим, що художник більше орієнтований на класику, образи несуть у собі ясну композиційну структуру й архітектурність сценічного синтезу. Художник-філософ, есеїст виступав художнім продюсером тощо. О. Бенуа належить до старовинного роду архітекторів. Культура цього родинного осередку стала модерною культурою ХХ-го століття.

The purpose of the article is to consider the phenomenon of stage synthesis of arts as a stylistic phenomenon in the context of the dialogue of cultures of the beginning of the 20’th century. The scientific novelty of the article lies in the fact that it is proved how the phenomenon of modern synthesis of arts was formed on the basis of connotations with the reflection of the Silver Age, in particular theurgism, the vitalism of the modern style imitates the achievements of the philosophy of life, ornamentalism – the idea of ornamentation of the essence as a refrain of choreia (dance art) and areteia ( art therapy). Alexander Benoit, one of the founders of the “World of Arts”, in the system of choreographic culture, or scenogaphic syntheses, played approximately the same role as Igor Stravinsky. He was a leader, organizer and designer of many performances. His works are distinguished by the fact that the artist is more oriented towards the classics, the images have a clear compositional structure and the architecture of stage synthesis. The artist-philosopher, essayist acted as an artistic producer, etc.