У дисертації розглядається феномен благодійності як ключовий індикатор соціокультурного стану спільноти і разом з тим становища людини в суспільстві.
Проаналізовано особливості змістовного наповнення та функціонального навантаження феномену благодійності, соціально-філософський дискурс якої представлений вражаючим поняттєвим рядом, де в одному семантичному ряді поєднуються як традиційно вживані категорії, зокрема «благодійність», «філантропія», «меценатство», історично обумовленні поняття: «милостиня», «піклування», так і професійно зумовлені розвитком благодійності концепти: «соціальна відповідальність бізнесу», «фандрайзинг», «соціальна допомога» тощо. Автор звертає увагу на особливості трансформації егоцентрованої благодійної активності на колективноцетровану, що в контексті майданого світогляду, доводить оптимальність саме тривимірної форми соціального партнерства між державою, бізнесовими корпораціями та організаціями громадянського суспільства для втілення благодійної активності.
The research focuses on the phenomenon of charity as a key indicator of socio-cultural situation of the community and human situation in society in general. There are analyzed the peculiarities of content filling and functional load of the charity phenomenon, the social-philosophical discourse of which is represented by an impressive conceptual series, where in a semantic series are combined as traditionally used categories, in particular, "charity", "philanthropy", "patronage", historically based terms such as "alms", "сare", and professionally established by the development of charity concepts: "social responsibility of business", "fundraising", "social assistance", etc. The author draws attention to the peculiarities of the transformation of self-centered charitable activity into collective-centered one that proves the optimality of the three-dimensional form of social partnership between the state, business corporations and civil society organizations for the realization of charity activity.
