Стаття присвячена вивченню ролі міжнародного права у сфері прав людини в формуванні концепції перехідного правосуддя. Автором встановлено, що механізми перехідного правосуддя спрямовані на захист прав людини, але через систему інституційних реформ, які формують нову реальність, основою якої є громадянське суспільство. Доведено, що модель перехідного право суддя представляє собою самостійну політико-правову ідею, основою якої є верховенство права,
законність, соціальна справедливість, невідворотність покарання, примирення та недопущення соціальних потрясінь у майбутньому. Встановлено, що напрямки і принципи перехідного правосуд дя надають реальності самій ідеї прав людини, яка апріорі не може бути абстрактною. З’ясовано, соціальне потрясіння виникає навколо порушення тих чи інших груп прав людини, що служить відповідним тригером для активізації механізмів перехідного правосуддя. Автор наголошує, що модель перехідного правосуддя виступає не тільки у якості узагальненого історичного досвіду, а й у вигляді узагальненої реакції на системні порушення прав людини з боку світової спільноти. Визначено, що застосування моделі перехідного правосуддя для сторін конфлікту є міжнародним зобов’язанням. Тому відмова держави від застосування механізмів перехідного правосуддя може розглядатися як відмова від виконання своїх міжнародних зобов’язань. Акцентовано увагу на тому, що модель перехідного правосуддя, в основі якої є міжнародне право у сфері прав людини, розви вається циклічно і залежить від зовнішніх факторів, які пов’язані з характером порушення прав людини в кожному окремому контексті. Обгрунтовано, що модель перехідного правосуддя може розглядатися у якості певної модифікованої версії цих стандартів, яка пристосована до політич них умов кожного окремого національного контексту.
The article is devoted to the study of the role of international law in the field of human rights in the formation of the concept of transitional justice. The author established that the mechanisms of transitional justice are aimed at protecting human rights, but through a system of institutional reforms that form a new reality, the basis of which is civil society. It is proved that the model of transitional justice represents an independent political and legal idea, the basis of which is the rule of law, legality, social justice, the inevitability of punishment, reconciliation and prevention of social upheavals in the future. It is
established that the directions and principles of transitional justice give reality to the very idea of human rights, which cannot be abstract a priori. It was found that social upheaval occurs around the violation of certain groups of human rights, which serves as a suitable trigger for the activation of transitional justice mechanisms. The author emphasizes that the model of transitional justice acts not only as a generalized historical experience, but also as a generalized reaction to systemic violations of human rights by the world
community. It was determined that the application of the model of transitional justice for the parties to the conflict is an international obligation. Therefore, the state’s refusal to apply transitional justice mechanisms can be considered as a refusal to fulfill its international obligations. Attention is focused on the fact that the model of transitional justice, which is based on international law in the field of human rights, develops cyclically and depends on external factors that are related to the nature of human rights
violations in each individual context. It is justified that the model of transitional justice can be considered as a certain modified version of these standards, which is adapted to the political conditions of each individual national context.
