Досліджується феномен суб’єктності країни. Стверджується, що без внутрішнього змістовного наповнення, а саме суб’єктності, державний суверенітет носить формальний характер. Зазначається, що розрізняють різні типи суб’єктності.
Критеріями для виокремлення яких можуть бути як кількісні, так і якісні показники.
Серед інших, зазначають сильну та слабку суб’єктність, мінімальну та максимальну, а також авторитарну та гуманістичну. Зазначені характеристики можуть поєднуватися. Стверджується, що існують чинники, завдяки яким суб’єктність країни
можна посилити. Адже «справжня» суб’єктність, принаймні, гуманістична,
формується, переважно завдяки внутрішнім чинникам та внутрішньому потенціалу
країни, можливостям її до саморозвитку та запровадженню інновацій. І, у меншому
ступені, завдяки зовнішнім впливам та схильністю до «експансії» власних національних інтересів на інші країни. Останнє характеризує авторитарну суб’єктність. Зазначається, що для України органічно притаманна гуманістична суб’єктність, що, зокрема, ґрунтується на просвітницькій культурі та етиці. Тому українське суспільство схильне до саморозвитку та запровадження інновацій. Стверджується, що, власне, громадянське суспільство, взагалі є вагомими підґрунтям та ключовим чинником формування суб’єктності країни, сприяє формуванню нелінійних та горизонтальних зв’язків, культури довіри та толерантності між учасниками соціуму. Останні стають самостійними суб’єктами соціально-політичних процесів і своєю суб’єктністю посилюють суб’єктність країни. Зазначається, що першочерговим завданням української влади повинно стати сприяння розвитку громадянського суспільства, яке, доповнивши державу та наповнивши її змістом, надасть імпульс суб’єктному становленню України в
зовнішній політиці, тобто дасть змогу реалізувати її власні національні інтереси.
Акцентується увага на тому, що в сучасному українському суспільстві є позитивні
зрушення у бік практик довіри, толерантності, солідарності та відповідальності,
підтверджене висновками соціологічних досліджень. Тому перспективи розвитку
громадянської складової у справі посилення суб’єктності України вельми позитивні.
The phenomenon of the subjectivity of the country is studied. It is argued that without
internal content, namely, subjectivity, state sovereignty is formal. It is noted that there are
different types of subjectivity. Criteria for the selection of which can be both quantitative and qualitative indicators. Among others, they note the strong and weak subjectivity, minimum and maximum, as well as authoritarian and humanistic. These characteristics can be combined. It is argued that there are factors that can strengthen a country's subjectivity. After all, "true" subjectivity, at least humanistic, is formed mainly due to internal factors and internal potential of the country, its opportunities for self-development and innovation. And, to a lesser extent, due to external influences and the tendency to "expand" their own national interests to other countries. The latter characterizes authoritarian subjectivity. It is noted that humanistic subjectivity is inherent in Ukraine, which, in particular, is based on educational culture and ethics. Therefore, Ukrainian society is inclined to self-development and innovation. It is argued that, in fact, civil society in general is an important basis and a key factor in shaping the subjectivity of the country. Promotes the formation of non-linear and horizontal ties, a culture of trust and tolerance between members of society. The latter, in turn, become independent subjects of socio-political processes and their subjectivity strengthens the subjectivity of the country.
Promotes the formation of non-linear and horizontal ties, a culture of trust and tolerance
between members of society. The latter, in turn, become independent subjects of socio-political processes and their subjectivity strengthens the subjectivity of the country. It is noted that the priority of the Ukrainian government should be to promote the development of civil society, which, supplementing the state and filling it with content, will give impetus to the subjective formation of Ukraine in foreign policy, to realize its own national interests. Emphasis is placed on the fact that in modern Ukrainian society there are positive changes towards the practices of trust, tolerance, solidarity and responsibility, confirmed by the findings of sociological research. Therefore, the prospects for the development of the civic component in strengthening the subjectivity of Ukraine are very positive.
