Мета статті. На основі репрезентативного кола джерел і літератури проаналізовано зміни в соціальних передумовах корупційних діянь і проявах хабарництва в середовищі імперського чиновництва Правобережних українських губерній Російської імперії в другій половині XIX – на початку XX ст. Методологія дослідження – принципи науковості, об’єктивності, історизму, методи аналізу, класифікації, синтезу, історико-генетичний та історико-типологічний. Наукова новизна. Наукова література з проблем історії соціальних відносин в Україні імперської доби лише почасти характеризує тему корупції чиновництва. Водночас вивчення окреслених питань дасть змогу збагатити наше уявлення про соціально-економічні реалії українського суспільства другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Автор у статті комплексно аналізує хабарництво як явище суспільного життя, простежує його проникнення в різні сфери соціально-економічних відносин, визначає способи протидії поширенню цього явища. Уперше в історіографії на основі специфічного методологічного інструментарію проаналізовано роль різних верств населення в поширенні хабарництва, а також з'ясовано місце ринкових відносин у соціально-економічній розбудові українського суспільства. Установлено, що на Правобережній Україні з початком царювання Олександра II та деякою корекцією внутрішньополітичного курсу імперії хабарництво стало набувати комплексного характеру та перетворюватися із соціальної аномалії на елемент повсякденної культури, норму функціонування влади. Почали втрачатися чинні, напрацьовані попереднім політичним режимом, інструменти попередження поширення хабарництва. Прояви хабарництва залежали від специфіки розвитку регіонів, міст і сіл. Правобережна Україна постала як регіон з особливим адміністративним устроєм і територіальним поділом, де вирувала ділова активність, концентрувалися потужні управлінські та військові сили. З огляду на це хабарництво більш виразно проникало в суспільні сфери. Розрізнялися наслідки хабарництва для села і міста. Місто автор окреслює як осердя одночасного прояву політичного і побутового хабарництва на різних щаблях влади та соціальних відносин. Висновки. Після 1861 р. у Наддніпрянській Україні склалася низка нових економічних, політичних, соціальних передумов поширення зловживань владою, а також були відкриті нові, більш якісні засоби протидії корупції. Зроблено висновок про існування в суспільстві чинників і соціально-економічних передумов поширення хабарництва. Звичаї і традиції хабарництва залишалися в суспільній свідомості. Простежувався суспільний консенсус, згідно з яким хабарництво було неминучим і навіть необхідним явищем. За умов відсутності ринкової господарської мотивації до ведення власної справи виникало бажання заробити великі кошти без докладання зусиль.
Aim of the study. Changes in the social preconditions of corruption and manifestations of bribery among the imperial bureaucracy of the Right-Bank Ukrainian provinces of the Russian Empire in the second half of the XIX – early XX centuries have been considered on the basis of a representative range of sources and literature. Research methodology – principles of scientificity, objectivity, historicism: methods of analysis, classification, synthesis, historical-genetic and historical-typological. Scientific novelty. The scientific literature on the problems of the history of social relations in Ukraine of the imperial era only partly studies the topic of bureaucratic corruption. At the same time, the study of the outlined issues will enrich our understanding of the socio-economic realities of the Ukrainian society in the half second of the nineteen-early twentieth century. The author comprehensively analyzes bribery as a phenomenon of public life, traces its penetration into various spheres of socio-economic relations, considers ways to counteract the spread of this phenomenon. For the first time in historiography on the basis of specific methodological tools the role of different segments of the population in the spread of bribery has been analyzed, as well as the place of market relations in the socio-economic development of Ukrainian society was clarified. It is established that in the Right-Bank Ukraine with the beginning of the reign of Alexander II and some correction of the domestic political course of the empire bribery begun to acquire a complex character and turn from a social anomaly into an element of everyday culture, the norm of the government. The current tools developed by the previous political regime to prevent the spread of bribery began to be lost. Manifestations of bribery depended on the specifics of the development of regions, cities and villages. Right-Bank Ukraine was seen as a region with a special administrative system and territorial division, where business activity was rampant, and powerful administrative and military forces were concentrated. The consequences of bribery for a village and a city differed. A city is considered by the author as the center simultaneous manifestation of political and domestic bribery at different levels of government and social relations. Conclusions. After 1861, several new economic, political and social preconditions for the spread of abuses of power developed in Dnieper Ukraine, and new better ways of combating corruption were discovered. The author concludes that the existence in society some factors and socio-economic preconditions for the spread of bribery. Customs and traditions of bribery remained in the public consciousness. There was a public consensus that bribery was inevitable and even necessary. In the absence of market economic motivation to run their own business, there was a desire to earn big money without effort.
