Екзистенційний зміст основних ідей в інтимно-медитативній ліриці Т. Г. Шевченка

Abstract

Аналізуються проблеми інтимно-медитативної лірики Т. Г. Шевченка, написаної у період після його повернення із заслання. Обґрунтовується принциповий антропоцентризм, притаманний світосприйняттю Т. Г. Шевченка, який зумовлює осягнення навколишнього світу, природи України, історії і культури українського народу крізь призму нерозривності людського буття і світу, суб’єктивного і об’єктивного, турбот, переживань, потреб і прагнень особистості. У статті наведено дослідження нових аспектів екзистенційного змісту конфлікту в інтимно-медитативній поезії Т. Г. Шевченка, створеній в останні роки його життя. Внутрішній душевний конфлікт людини (прагнення до свободи і відсутність її) тут чітко простежується в кожному з рядків поезії, які виражають прагнення її екзистенції вийти в безкінечне, позачасове, трансцендентне буття за допомогою медитації. Аналіз інтимно-медитативної лірики Т. Г. Шевченка свідчить про наявність у ній цілого “розсипу” глибоких ідей, що носять екзистенційний характер і мають велику сучасну філософську цінність. Поет стверджує, що бездуховне суспільство сприяє падінню моральних цінностей і створює умови, за яких гостро постають проблеми існування людини, її занедбаності, сприйняття світу як чужого, ворожого для неї; затверджує необхідність утвердження в суспільстві доленосних людських цінностей (добра, обов’язку, справедливості, краси, віри, та ін.); констатує необхідність утвердження в суспільстві свободи, як одного з основних визначень людського буття. Свобода для Т. Г. Шевченка – це мета існування людини; переконання в тому, що людина може стати щасливою лише за умови, що її народ також щасливий. Реалізується наскрізна теза дослідження – для Кобзаря весь світ уособлює Україна. Для нього Україна – екзистенційний стан свого індивідуального буття.

Анализируются проблемы интимно-медитативной лирики Т. Г. Шевченка, написанной в период после его возвращения из ссылки. Обосновывается принципиальный антропоцентризм, присущий мировосприятию Т. Г. Шевченка, который предопределяет постигание окружающего мира, природы Украины, истории и культуры украинского народа сквозь призму неразрывности человеческого бытия и мира, субъективного и объективного, забот, переживаний, потребностей и стремлений личности. В статье приведены исследования новых аспектов экзистенциального содержания конфликта в интимно-медитативной поэзии Т. Г. Шевченко, созданной в последние годы его жизни. Внутренний душевный конфликт человека (стремление к свободе и ее отсутствие) здесь четко прослеживается в каждой из строчек поэзии, которые выражают стремление ее экзистенции выйти в бесконечное, вневременное, трансцендентное бытие с помощью медитации. Анализ интимно-медитативной лирики Т. Г. Шевченко свидетельствует о наличии в ней целой "россыпи" глубоких идей, носящих экзистенциальный характер и имеющих большую современную философскую ценность. Поэт утверждает, что бездуховное общество способствует падению моральных ценностей и создает условия, при которых остро встают проблемы существования человека, его заброшенности, восприятие мира как чужого, враждебного для нее; утверждает необходимость установления в обществе судьбоносных человеческих ценностей (добра, долга, справедливости, красоты, веры, и др.); констатирует необходимость утверждения в обществе свободы, как одного из основных определений человеческого бытия. Свобода для Т. Г. Шевченко – это цель существования человека; убеждение в том, что человек может стать счастливым лишь при условии, что ее народ тоже счастлив. Реализуется сквозной тезис исследования – для Кобзаря весь мир олицетворяет Украина. Для него Украина – экзистенционное состояние своего индивидуального бытия.

The problems of the intimate and meditative lyrics by T. G. Shevchenko, written in the period after his return from exile, are analyzed. The influence on the poet’s specific social position created by the poet is emphasized. It is argued that it was this circumstance that caused the thinker to choose the role of a mediator, a poet-prophet, who, on the one hand, was not a peasant, but assumed the function of a representative of the spiritual values of his people, whose carrier in those times was primarily the peasantry. The main purpose is to show, on the one hand, the socio-philosophical and socio-political themes of poetry written by T. G. Shevchenko after the exile, on the other hand it is emphasized the importance of the intimate and meditative lyrics, written by the author in that period. As a result we can see a new type of poetry, where the thinker appeals to representatives of the highest circles of Ukrainian society to be carriers of real philosophy, the core of which is the problem of the meaning of human existence. Results. It is demonstrated that such a civic stand of a poet is possible only thanks to the complete identification of himself with Ukraine. The principal anthropocentrism inherent in T. G. Shevchenko’s worldview is substantiated, which conditions the understanding of the surrounding world, the nature of Ukraine, the history and culture of the Ukrainian people through the prism of the continuity of human existence and the world, the subjective and objective, concerns, experiences, needs and aspirations of the individual. Originality. A through-thesis research is being implemented – for Kobzar, the whole world is personified by Ukraine. For him, Ukraine is the existential state of its individual being. Conclusion. The personal fate of the poet, the collapse of so desired dreams of creating your own family become a reflection of each other. That is why the image of Ukraine, how it emerges in the poet’s intimate lyrics, the demonstration of the moral model of the attitude towards a woman, family and personality as a whole, formed on the emotional, sensual level the ground that led in the times of life of T. G. Shevchenko and the further history of Ukraine, to the focus of intellectual searches, the efforts of researchers of the Kobzar heritage in order to develop the philosophy of the Ukrainian idea.