Аналіз характеру сучасних збройних конфліктів вказує на трансформацію ролі держави як провідного суб’єкта політичного процесу та монополіста в здійсненні колективного насилля. Затяжні конфлікти, які точаться у деяких регіонах світу, ставлять під сумнів здатність офіційних політичних інститутів гарантувати безпеку, ефективно управляти суспільством і здійснювати легітимну владу. Домінуючою формою протиборства уже протягом десятиліття є недержавне насилля. Водночас серед державного насилля абсолютну більшість складають внутрішньодержавні конфлікти, в яких різноманітні недержавні актори протистоять силам офіційних урядів. Конфлікти за участі недержавних суб’єктів здатні спричиняти значне послаблення ефективності та легітимності влади, що згодом може призвести до втрати державою дієздатності. Подібні конфлікти мають складну структуру, часто набувають транскордонного характеру та поширюються на території сусідніх держав. Наслідком колапсу державних інститутів є поява альтернативних структур, які перебирають на себе функції держави. Такими є, зокрема, рух «Талібан», транснаціональні терористичні організації «Ісламська держава» та «Аль-Каїда», сомалійське терористичне угруповання «Аль-Шабааб», організація «Мережа Хаккані», діяльність яких проаналізована в публікації. Сьогодні описані процеси спостерігаються у низці країн, охоплених внутрішніми чи внутрішніми інтернаціоналізованими конфліктами. Вони набули характеру тенденції на Близькому та Середньому Сході (Афганістан, Ємен, Ірак, Сирія). Є осередки крайньої дестабілізації у північній та східній Африці (Лівія, Сомалі). В усіх цих країнах криза державності супроводжується високим рівнем терористичної активності воєнізованих угруповань. Такі конфлікти становлять значну загрозу для регіональної та міжнародної безпеки і потребують колективних зусиль з розв’язання і відновлення стабільності.
The analysis of the nature of contemporary armed conflicts indicates the transformation of the state’s role as a leading subject of the political process and a monopolist in the implementation of collective violence. Prolonged conflicts in some regions of the world cast doubt on the ability of official political institutions to guarantee security, effectively govern society and exercise legitimate authority. Non-state violence is the dominant form of confrontation for decades. And among state violence, the absolute majority are intrastate conflicts, in which various non-state actors oppose the forces of official governments. Conflicts involving non-state actors can lead to a significant weakening of the effectiveness and legitimacy of power, which over time can lead to the loss of state capacity. Such conflicts have a complex structure, often of a cross-border nature, and extend to the territory of neighboring states. The collapse of state institutions results in the emergence of alternative structures that take over the functions of the state. These include the Taliban movement, the transnational terrorist organizations Islamic State and al-Qaeda, the Somali terrorist group Al-Shabaab, the Haqqani Network, whose activities have been analyzed in the publication. Today, the described processes are observed in a number of countries covered by intrastate and intrastate internationalized conflicts. They have acquired the character of a trend in the Middle East (Afghanistan, Yemen, Iraq, Syria). There are hotbeds of extreme destabilization in northern and eastern Africa (Libya, Somalia). In all these countries, the crisis of statehood is accompanied by a high level of terrorist activity of paramilitary groups. Such conflicts threaten regional and international security and require collective efforts to resolve and restore stability.