Язык и поэтика: анализ концепций последователей А. А. Потебни [Часть I: А.А. Потебня, В. Харциев, Б.А. Лезин]

Abstract

В 1907 – 1923 гг. в Харькове выходил непериодический сборник трудов так называемой «Харьковской школы» – последователей А. А. Потебни и А. Н. Веселовского. Сборник назывался «Вопросы теории и психологии творчества». В данной статье проведен анализ трудов, вошедших в этот сборник и так или иначе связанных с теорией поэтического творчества. Мы показываем, что ряд мыслей, высказываемых исследователями «Харьковской школы» и поныне применимы в философии поэтического творчества. Мы анализируем применимость к современной философии поэтического творчества трудов А. А. Потебни, В. Харциева, Б. А. Лезина. Известный языковед 19 века А. А. Потебня (в настоящее время – классик филологии), рассматривал язык как элементарную форму поэзии. Язык – считал он – поэтичен по своей сути, слово – это самая простая, элементарная форма поэтического произведения. Слово как поэтическое произведение зародилось в доисторические времена и продолжает и по сей день заново зарождаться в каждом говорящем и слушающем. По Потебне, понимание происходит так: смысл слова не передается напрямую от говорящего к слушающему, но произнесенное говорящим слово индуцирует рождение смысла в сознании слушающего из его собственного смыслового запаса, смысловых резервов. Поэтому как произнесение (рождение) слова говорящим (например, обучающим), так понимание его (рождение заново) слушающим (например, обучаемым) является творческим актом: в словесном общении происходит движение мысли. В статье мы также рассматриваем применимость к обучающему процессу теорий последователей Потебни: В. Харциева, Б. А. Лезина. Харциев рассматривает такие тропы как метонимию, синекдоху, метафору подробно с точки зрения их употребления в литературной поэзии. Но основным достижением, как нам кажется, у Харциева является именно описания и анализ элементарных форм поэзии, какими является язык (слово), функционирующий по описанным выше выделенным автором законам. Лезин рассматривает художественное творчество как вид экономии мысли. То, что он говорит о процессе творчества может представлять ценность и для философии образования.

In 1907 – 1923 in Kharkov a non-periodical collection of works of the socalled “Kharkov school” – the followers of A.A. Potebnja and A.N. Veselovskiy – was published. Its title was “Questions of Theory and Psychology of Creativity”. This article deals with the works included in this collection and in one way or another connected with the theory of poetic creativity. I show that some ideas of the researchers of the “Kharkov school” are still relevant for the philosophy of poetic creativity and philosophy of education and analyze the relevance of A. A. Potebnja’s, V. Kharzeev’s and B. A. Lezin’s works for the contemporary philosophy. A famous linguist of the 19th century A.A. Potebnja (now a classic of philology), considered language to be an elementary form of poetry. Language, he believed, is poetic in its essence; a word is the simplest, most elementary form of a poetic work. Word as a poetic work originated in the prehistoric times and continues to re-emerge in everyone who speaks and hears nowadays. According to Potebnja, understanding takes place in such a way: the meaning of a word is not directly transmitted from the speaker to the listener, but the spoken word of the speaker induces the birth of meaning in the mind of the listener from its own semantic stock, semantic reserves. Therefore, both the pronunciation (birth) of a word by a speaker (teacher) and the understanding of it (rebirth) by a listener (student) is a creative act: in verbal communication a movement of thought takes place. In the article, the relevance of some ideas of such of Potebnja’s followers as V. Kharzeev, B. А. Lezin for the leaching process is also studied. Kharzeev in detail considers such tropes as metonymy, synecdoche and metaphor from the point of view of their use in literary poetry. But the main Kharzeev’s achievement is precisely the descriptions and analysis of the elementary forms of poetry, which is the language (word) functioning according to the laws described above by the author. Lezin considers creativity as a kind of economy of thought. His ideas on creativity seem valuable for the philosophy of education.

У 1907 – 1923 рр. у Харкові виходив неперіодичний збірник праць так званої «Харківської школи» – послідовників О. А. Потебні і О. М. Веселовського. Збірник називався «Питання теорії і психології творчості». В даній статті проведено аналіз праць, які увійшли до цієї збірки і так чи інакше пов’язані з теорією поетичної творчості. Ми показуємо, що ряд думок, висловлюваних дослідниками «Харківської школи» і понині застосовні у філософії поетичної творчості. Ми аналізуємо застосовність до сучасної філософії поетичної творчості праць О. Потебні, В. Харциєва, Б. Лєзіна. Відомий мовознавець 19 століття О. Потебня (в даний час – класик філології) розглядав мову як елементарну форму поезії. Мова – вважав він – поетична по своїй суті, слово – це найпростіша, елементарна форма поетичного твору. Слово як поетичний твір зародилося в доісторичні часи і продовжує і до цього дня заново зароджуватися в кожному, хто мовить і слухає. За Потебнею, розуміння відбувається так: сенс слова не передається безпосередньо від мовця до слухача, але вимовлене промовцем слово індукує народження сенсу в свідомості слухача з його власного смислового запасу, смислових резервів. Тому як проголошення (народження) слова промовцем (наприклад, навчаючим), так розуміння його (народження заново) слухачем (наприклад, учнем) є творчим актом: у словесному спілкуванні відбувається рух думки. У статті ми також розглядаємо можливість застосування до навчального процесу теорій послідовників Потебні: В. Харциєва, Б. Лєзіна. Харциєв розглядає такі тропи як метонімію, синекдоху, метафору детально з точки зору їх вживання в літературній поезії. Але основним досягненням, як нам здається, у Харциєва є саме опис і аналіз елементарних форм поезії, якими є мова (слово), що функціонує відповідно до описаних вище законів. Лєзін розглядає художню творчість як вид економії думки. Те, що він говорить про процес творчості може представляти цінність і для філософії освіти.