В данной статье рассматриваются вопросы, связанные с трансформацией представлений о самоорганизации в гуманитаристике в Украине на рубеже XX-XXI вв. Эти представления о процессах само-организации сложных систем развивались первоначально в рамках естественнонаучного знания (физика, химия, биология), однако затем вышли за рамки естественнонаучной методологии и стали междисциплинарной областью исследований, в которой нашли решение многие фундаментальные проблемы гуманитарных наук в области социальной философии, социологии, психологии, педагогики и философии образования. И этот переход совершился не постепенно, а скачкообразно, что позволяет говорить о становлении синергетической парадигмы, утвердившейся сегодня в современной украинской гумантаристике. Если в 90-х гг. в Украине выходят только две пионерские монографии, посвященные философско-методологическому анализу основных синергетических категорий (самоорганизация, нелинейное мышление, сложность, т. д.), то в настоящий момент таких монографий в гуманитарном знании (философия, социология, психология, педагогика, философия образования и т. д.) уже множество. Более того, основные синергетические концепты и категории, используемые в сфере естественнонаучного знания в новой исследовательской области не только нашли применение, но и были значительно расширены и трансформированы. Так, представления о самоорганизации, возникшие в физике, химии и других естественных науках были применены к сложным само-развивающимся объектам социальных и гуманитарных наук, что позволило разработать новый методологический инструментарий, который характеризуется универсальностью, трансверсальностью, полифоничностью, гибкостью и холистическим подходом к объекту исследования. Этот инструментарий отвечает современным трансформациям и переходам, существующим в глобальной культурно-исторической действительности, которые представлены такими концептами как «глобализация», «информационно-коммуникативная революция», «информационализм» (Кастельс, 2000). Таким образом, на рубеже XX-XXI вв. в Украине стартует исследование сложных самоорганизующихся сред/систем в социально-гуманитарной сфере, основываясь на синергетической методологии как общенаучной исследовательской программе.
В даній статті розглядаються питання, пов’язані з трансформацією уявлень про самоорганізацію в українській гуманітаристиці на рубежі XX-XXI ст. Ці уявлення про процеси самоорганізації складних систем, що розвиваються, формувались спочатку в рамках природничо-наукового знання (фізика, хімія, біологія), але потім вийшли за рамки природничо-наукової методології, й стали міждисциплінарної областю досліджень, в якій знаходять рішення багато фундаментальних проблем гуманітарних наук в галузі соціальної філософії, соціології, психології та філософії освіти. Цей перехід відбувався не поступово, а стрибкоподібно, що дозволяє говорити про становлення синергетичної парадигми, яка затвердилася сьогодні в сучасній українській гумантарістиці. Якщо в 90-х рр. в Україні виходять лише дві піонерські монографії, присвячені філософсько-методологічного аналізу основних синергетичних категорій (самоорганізація, нелінійне мислення, складність тощо), то зараз таких монографій в гуманітарному знанні (філософія, соціологія, психологія, т. п.) вже безліч. Більше того, основні синергетичні концепти і категорії, які раніше використовувалися у сфері природничо-наукового знання, в новій дослідницькій області не тільки знайшли застосування, але й були значно розширені і трансформовані. Так, уявлення про самоорганізацію, що виникли у фізиці, хімії та інших природничих науках, були застосовані до складних об’єктів, які досліджуються у соціальних і гуманітарних науках. Це дозволило розробити новий методологічний гуманітарний інструментарій, який характеризується універсальністю, трансверсальністю, поліфонічністю, гнучкістю і холістичним підходом до об’єктів дослідження. Цей інструментарій відповідає сучасним транформаціям і переходам, що існують в глобальній культурно-історичній дійсності, які представлені такими концептами як «глобалізація», «інформаційно-комунікаційна революція», «інформаціоналізм» (Кастельс). Таким чином, на рубежі XX-XXI ст. в Україні стартує дослідження складних середовищ/систем, що самоорганізуються, в соціально-гуманітарній сфері з позицій синергетичної методології як загальнонаукової дослідницької програми.
This article examines issues related to the transformation of ideas about self-organization in humanities in Ukraine at the turn of the 20th and 21st centuries. These ideas about processes of self-organization of complex systems that developed initially within the framework of natural science knowledge (physics, chemistry, biology) go beyond the framework of natural science methodology and become an interdisciplinary field of research in which many fundamental problems of the humanities in the field of social philosophy, sociology, psychology and philosophy of education. And this transition is not gradual, but spasmodic, which allows us to talk about the synergetic paradigm, established today in modern Ukrainian humanity. If in the 90’s. in Ukraine there are only two pioneering monographs (I.S. Dobronravova,
I.V. Yershova-Babenko), devoted to the philosophical and methodological analysis of the main synergistic categories (self-organization, non-linear thinking, complexity, etc.), at the moment such monographs in the humanities (philosophy, sociology, psychology, etc.) are already numerous. Moreover, the main synergistic concepts and categories used in the field of natural science knowledge in the new research area not only found application, but were significantly expanded and transformed. Thus, ideas about self-organization that arose in physics, chemistry, and other natural sciences were applied to complex self-developing objects in the social and human sciences, which allowed developing a new methodological tool that is characterized by universality, transversality, polyphonicity, flexibility and holistic approach to the object of research. This toolkit responds to modern transformations and transitions existing in global cultural and historical reality, represented by such concepts as “globalization”, “information-communicative revolution”, or “informationalism” (Castells). Thus, at the turn of the XX-XXI centuries in Ukraine, the study of complex self-organizing environments / systems in the social and humanitarian sphere starts from the positions of the synergetic methodology as a general scientific research program.
