У статті визначено змістові та організаційні пріоритети розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників напередодні освітньої реформи 1958 р. (ухвалення Закону СРСР «Про зміцнення зв’язку школи з життям і дальший розвиток системи народної освіти в СРСР»).
Ретроспективний огляд проблеми (на основі опрацювання матеріалів Міністерства освіти УРСР та архіву
Дніпропетровського обласного інституту підвищення кваліфікації вчителів за визначений час) дав змогу констатувати
певне оновлення змісту підвищення кваліфікації вчителів: 1) міцнішим стає зв’язок між партійними рішеннями і змістом підвищення кваліфікації педагогічних працівників, що доводиться тим фактом, що будь-яка постанова Пленуму
ЦК КПРС чи уряду СРСР та УРСР обов’язково містила освітній складник, який реалізовували, зокрема, через заклади
підвищення кваліфікації вчителів; 2) серед пріоритетних напрямів розвитку змісту післядипломної педагогічної освіти відзначено спрямування на зв’язок шкільного навчання із життям (переважно сільськогосподарський аспект); підготовку вчителів робітничої молоді; оволодіння методиками викладання тих чи тих навчальних предметів у їх зв’язку з промисловим виробництвом (фізика) чи сільським господарством (біологія); 3) головною формою підвищення
кваліфікації вчителів залишалася самоосвіта, стверджувалися різноманітні форми підвищення передусім ідейно-
теоретичного рівня вчителів (керівників шкіл і працівників органів народної освіти): курси, семінари, семінари-практикуми,
школи передового досвіду, республіканські педагогічні читання, педагогічні виставки тощо; 4) відбулося посилення
уваги до підвищення кваліфікації управлінських і контрольно-ревізійних педагогічних кадрів, що доводить посилення
процесу адміністрування, централізації та сурового контролю за діяльністю освітніх установ.
Зроблено висновок, що змістові та організаційні складники підвищення кваліфікації поступово все більше унормовувалися
й формалізувалися (складання індивідуальних планів із чіткою вказівкою питань, які потрібно було опрацювати),
що загалом закладало підвалини для зміцнення системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників епохи «розвиненого соціалізму».
It is defined in the article the content and organizational priorities of the development of the system of professional development
of pedagogical workers on the eve of the educational reform of 1958 (adoption of the Law of the USSR «On strengthening the connection of the school with life and the further development of the system of public education in the USSR»).
A retrospective review of the problem that was carried out (based on the elaboration of the materials of the Ministry of Education
of the UkrSSR and the archive of the Dnipropetrovsk regional institute of continuing education for teachers at a certain time) made it possible to state a certain update of the content of teacher training:1)the connection between the party decisions and the content of the professional development of pedagogical workers becomes stronger, which is proved by the fact that any resolution of the Plenum of the Central Committee of the CPSU or the Government of the USSR and the UkrSSR necessarily contained an educational component, which was implemented in particular through institutions of teachers' continuing education;
2) among the priority directions of the development of the content of postgraduate pedagogical education it is noted that the focus was on connection of school education with life (mainly the agricultural aspect); training of teachers of working youth; mastering the teaching methods of certain educational subjects in their connection with industrial production (physics) or agriculture (biology); 3) self-education remained the main form of teachers’ continuing education and there were approved various forms of raising the ideological and theoretical level of teachers (heads of schools and employees of public education bodies): courses, seminars, workshops, schools of advanced experience, republican pedagogical readings, pedagogical exhibitions,
etc.; 4) there was a growing focus on improving the skills of managerial and control-audit pedagogical staff, which proves the strengthening of the process of administration, centralization and strict control over the activities of educational institutions.
It was concluded that the content and organizational components of continuing training gradually became more and more systematized and formalized (drawing up individual plans with a clear indication of issues that needed to be worked out), which in general laid the foundations for strengthening the system of professional development of pedagogical workers of the era of «developed socialism».
