У статті звертається увага на витоки формування такого сучасного навчального методу, як сторітелінг у процесі освітньої діяльності педагогів і громадських діячів минулого. Так, ще педагоги ХІХ ст. звертали увагу на необхідність покращення організації навчальної роботи з учнями для свідомого засвоєння ними знань і формування вмінь використати практично, на вміння вчителя збудити душевні емоції учня і спонукати його до навчання. Крім того, підкреслювалась необхідність уміння працювати з аудиторією слухачів: зацікавити їх на початку розповіді, втримати увагу, підвести до логічного завершення, начебто вони самі прийшли до цього висновку. Доведено, що використання педагогічних надбань минулого є міцним і ґрунтовним фундаментом для подальшого вдосконалення, розширення педагогічних можливостей, що сприяє кращому розумінню, сприйняттю і відтворенню навчального матеріалу учнями, студентами.
В статье обращается внимание на истоки формирования современного учебного метода как сторителлинг в процессе образовательной деятельности педагогов и общественных деятелей прошлого. Так, педагоги ХІХ в. обращали внимание на необходимость улучшения организации учебной работы с учениками для сознательного усвоения ими знаний и формирования умений использовать их практически; на умение учителя воздействовать на душевные эмоции ученика и вызвать желание учиться. Кроме того, подчеркивалась необходимость умения работать с аудиторией слушателей: заинтересовать их вначале рассказа, удержать внимание, подвести к логическому завершению, как будто это они сами пришли к такому выводу. Доказано, что использование педагогического достояния прошлого есть крепким и основательным фундаментом для дальнейшего усовершенствования, расширения педагогических возможностей и содействует лучшему пониманию, восприятию и воспроизведению учебного материала школьниками, студентами.
The article draws attention to the origins of the formation of storytelling as a modern educational method in the educational process of educators and public figures of the past. So, educators of the ХІХ century paid attention to the necessity of improvements in the organization of educational work with students for their conscious learning and creation of skills to use them in a practical way; to the ability of the teacher to affect students’ mental emotions and make them learn. In addition, the need of the ability to work with audience was emphasized: to catch their interest at the beginning of the story, to hold attention and finally to bring to a logical conclusion as if they came to this conclusion themselves.
It is proved that the usage of the pedagogical heritage of the past is a strong and solid foundation for further improvement, expansion of pedagogical capabilities and it contributes to better understanding, perception and reproduction of the educational material by schoolchildren and students.
