Degree of Affinity Between the Korean *mōi(h), *mōró and Japanese *mǝ́rí against the Altaic *mōr[u] “tree, forest” (According to Starostin’s Version)

Abstract

The article has an attempt to prove the genetic level of relationship between the Korean *mōi(h), *mòró “1) mountain; 2) forest” and Japanese *mǝ́ rı́ “forest” that reach the Altaic *mōr[u] “tree, forest”. It is based on the comparison of the genetic matches of the Korean and Japanese languages, proposed by Starostin in The Global Lexicostatistical Database “Babel Tower”. The three versions of the degree of affinity between these languages are provided: genetic (according to Kyzlasov) and universal (according to Burykin), as well as its absence (according to Vynogradov). A historical note on the Korean-Japanese linguistic relations with the assumption of the areal contacts has been presented. Although the reconstruction of the Altaic took place based on the reconstructed etymons from different language groups: 1) Mongolian *mo-du (< *mor-du) “tree”; 2) Tungus Manchu *mō “tree”, the article focuses on 3) Korean *mōi(h), *mòró “1) mountain; 2) forest” and Japanese *mǝ́ rı́ “forest”. In the process of the study, an attempt was made to prove the genetic relationship between the Korean and Japanese languages based on the phonomorphological processes that appeared to be common to these languages: 1) the law of prosody as a doctrine of emphasis in the Altaic languages, where the presence of low and high tones, as well as musical accent is observed; 2) the law of articulation; 3) the law of the morphemic structure of words, the effect of which is to fix the law of composition for the Korean and Japanese languages. In this case, the actions of certain laws are typical only for the Korean language: 1) the law of palatalization of the sonorat phoneme /m/, which hardness / softness becomes soft /m'/ in the Modern Korean language; 2) the law of articulation while pronouncing the palatalized consonants; 3) the law of harmony of vowels; 4) the law of prosody, in particular the presence of a long tone and force accent; the Japanese language: 1) the law of articulation, while pronouncing the velar consonants; 2) the law of the morphemic structure of words, in particular the law of the mora as a special unit of the Japanese language, which is absent in the composite languages, as well as the law of open composition. The comparison of the semantic structure of genetic matches has shown that the meaning of “forest” is common to the Korean *mōi(h), *mòró “1) mountain; 2) forest” and Japanese *mǝ́ rı́ “forest” that reach the Altaic *mōr[u] “tree, forest”. Its choice is associated with the archeological culture of the Huns on the system of homebuilding and heating.

У статті здійснено спробу довести ступені споріднення між корейським *mōi(h), *mòró “1) гора; 2) ліс” і японським *mǝ́ rı́ “ліс” етимонами, які сягають алтайського етимона *mōr[u] “дерево, ліс” на основі порівняння генетичних відповідників корейської і японської мов, запропонованих С. А. Старостіним у Глобальній лексикостатистичній базі даних “Вавилонская башня”. Надано три версії щодо спорідненості зазначених мов: генетичної (за версією І. Л. Кизласова), загальнолюдської (за версією А. А. Бурикіна) і взагалі про її відсутність (за версією В. О. Виноградов). Представлено історичну довідку щодо корейсько-японських мовних зв’язків з припущенням ареальних контактів. Хоча реконструкція алтайського етимона відбувалася на основі реконструйованих етимонів з різних мовних груп: 1) монгольський етимон *mo-du (< *mor-du) “дерево”; 2) тунгусоманьчьжурський етимон *mō “дерево”, у статті основну увагу зосереджено на матеріалі 3) корейського етимона *mōi(h), *mòró “1) гора; 2) ліс” і 4) японського етимона *mǝ́ rı́ “ліс”. У ході проведеного дослідження виявлено генетичний ступінь споріднення корейської і японської мов, що демонструють фономорфологічні закони дивергентного розвитку мов від алтайського прамовного стану: 1) закон просодії як вчення про наголос в алтайських мовах, в яких простежується наявність низького і високого тонів та музичного наголосу; 2) закон артикуляції; 3) закон складової структури слів. Зафіксовано відмінності у дії законів для корейської мови: 1) закон палаталізації сонорної фонеми /m/, яка за твердістю / м’якістю стає м’якою /m’/ у сучасній корейській мові; 2) закон артикуляції при вимові палаталізованих приголосних; 3) закон гармонії голосних; 4) закон просодії, зокрема наявність довгого тону і силового наголосу; для японської мови: 1) закон артикуляції при вимові велярних приголосних; 2) закон мори як особливої одиниці японської мови, а також закон відкритого складу. Порівняння семантичної структури генетичних відповідників показало, що значення “ліс” є спільним для корейського *mōi(h), *mòró 1) “гора”; 2) “ліс” і японського *mǝ́ rı́ “ліс” етимонів, які зводяться до алтайського етимона *mōr[u] “дерево, ліс”, вибір якого пов’язаний з археологічною культурою гунів за системою домобудівництва й опалення.