Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню необхідності діагностичного
супроводу первинної адаптації студента до тимчасових обставин організації
життєдіяльності вихованців. Такий супровід може розглядатись лише в контексті
діагностування як одного з найважливіших етапів процесу управління навчально-пізнавальною
діяльністю студенів. Усвідомлення цього факту виявило гостру необхідність у переосмисленні
сутності процесу практичної підготовки. Головна мета новітнього підходу – створення умов
для самореалізації майбутнього вчителя за рахунок мобілізації інформаційних та
технологічних ресурсів педагогічної взаємодії. Тим більше, що процес самореалізації
обумовлений і самовизначенням майбутнього фахівця, а також його професійною адаптацією.
Тому природно, що складний процес самореалізації майбутнього вчителя започатковується в
умовах тимчасового виховного середовища з діагностичним супроводом його перших
професійних кроків.
The article is devoted to the theoretical substantiation of the need diagnostic of accompaniment
primary adaptation of students to the temporal organization of activity of children. Such support can
only be considered in the context of the diagnosis as one of the most important steps management of
cognitive activity of students. Awareness of this fact has revealed the urgent need to rethink the nature
of the process of practical training. The main objective of the new approach is to create conditions for
the realization of future teachers through the mobilization of information and technology resources of
pedagogical interaction. Moreover, the process of self-realization is associated with self-determination
and professional adaptation. It is therefore natural that the complex process of self-realization of the
future teacher begins in a temporary educational environment with diagnostic support his first
professional steps.
