The article deals with the problem of the cognitive nature of metaphor formed in the medium of
mythological consciousness of the primitive human. It is supposed that such the main features of the
mythological thinking as sensory concreteness and inability to form abstract notions caused the nature of the
primary metaphor which was formed through the cognitive mechanism of analogy the surrounding objects and
phenomena, and the inner mental states of the human – this metaphor was not linguistic, but concrete and
sensory. It is ascertained that the direction of metaphorization in the primitive consciousness was inverted to
modern one, because the modern people mind uses more intelligible concrete concepts to express abstract
concepts, but the primitive humans conceiving themselves as a part of the nature and understanding their
inner world as the outer one projected their inner states, which are comprehended as abstract now, onto the
natural phenomena, which can be perceived through the organs of sense. It is argued that formation of critical
abstract thinking is related with the development of the human cognitive abilities, what caused the
metaphorization veer and also the transition from the mythological mind to linguistic one. It is analyzed three
approaches to solving the problem of the relation between language and myth where an important argument
was the metaphoricity both of thinking and language: 1) the linguistic theory of myth by M. Müller according
to which the loss initial sense of the linguistic metaphor generated myth; 2) the theory of myth based not on the
linguistic metaphor, but on the concrete sensory analogy of the real objects and human perceptions (E. Tylor,
A. Potebnya); 3) Neo-Kantian theory by E. Cassirer which postulates the simultaneous development of
language and myth which have the common sources. It is proved that metaphoricity is inherent in the human
mind of every historical period, because the linguistic metaphor is based on the cognitive one, that is the latter
makes it possible to comprehend the world and ourselves in this world and express the obtained knowledge by
means of language. At the same time, metaphoricity and abstractness of thinking are harmonious processes
which provides the productive cognizing of the world and the creative working its results out through the
fixation of them in the linguistic forms.
У статті розглядається когнітивна cутність метафори, яка формувалась у середовищі
міфологічної свідомості первісної людини. Зроблено припущення, що такі основні властивості
міфологічного мислення, як чуттєва конкретність та нездатність до формування абстрактних
понять зумовили і характер первісної метафори, яка утворювалась шляхом когнітивного механізму
аналогії між предметами й явищами довкілля та внутрішніми душевними станами людини і була не
мовною метафорою, а чуттєво-конкретною. Установлено, що напрям процесу метафоризації у
свідомості первісної людини був оберненим до сучасного, адже сучасна людська свідомість використовує більш доступні для сприйняття конкретні поняття для вираження абстрактних
понять, а первісна людина, яка уявляла себе частиною природи, розуміла свій внутрішній світ як
зовнішній, проектувала внутрішні стани, які нині усвідомлюються як абстрактні, на явища природи,
що сприймаються органами чуття. Аргументовано, що формування абстрактно-критичного
мислення у людини пов’язане із розвитком когнітивних здібностей людини, що зумовило інший напрям
процесу метафоризації, а також перехід від міфологічної свідомості до мовної. Проаналізовано три
підходи учених до вирішення питання про взаємозв’язок міфу та мови, для яких вагомим аргументом
була метафоричність як мислення, так і мови: 1) лінгвістична теорія міфу М. Мюллера, відповідно до
якої втрата усвідомлення первісного значення мовної метафори породила міф; 2) міфологічна теорія,
що ґрунтується не на мовній метафорі, а на конкретно-чуттєвій аналогії реальних предметів та
відчуттів людини (Е. Тайлор, О. Потебня та ін.); 3) неокантіанська теорія Е. Кассірера, яка
постулює паралельний розвиток мови і міфу, що мають спільні витоки. Доведено, що метафоричність
притаманна мисленню людини будь-якої епохи, адже мовна метафора утворюється на основі
когнітивної, тобто саме остання дозволяє осягнути світ та себе в ньому і виразити набуті знання в
мовній формі. При цьому метафоричність та абстрактність мислення є гармонійними процесами, що
забезпечують продуктивне пізнання світу людиною та творчу переробку його результатів шляхом
фіксації у мовній формі.
