У статті розглянуто герменевтичну теорію комунікації Г.Шпета, соціологічну модель П'єра Бурдьє, психоаналітичну модель З.Фрейда, К.Юнга, Ж.Лакана, біхевіористську модель стимулу та реакції Е. Берна, соціально-психологічну модель
Т.Ньюкома, семіотичну модель Р.Якобсона, теорію діалогу та культурологічні моделі М.Бахтіна та Ю.Лотмана. З’ясовано, що в представлених моделях комунікативного процесу домінуючим способом комунікації обрано мовлення. Розглянуто його функції, психологічну основу (підсвідомі мотиви вчинків, символізм і архетипи мовлення, залежність
поведінки від стимулу та реакції на нього, ставлення учасників комунікативного процесу одне до одного та до об’єкту комунікації). Простежено врахування соціального аспекту мовлення та обов’язкову наявність Іншого (розуміючої особистості), що проявляється в адресності мовлення та врахуванні контексту. Узагальнено механізми мовлення та способи розуміння повідомлень.
The article discusses hermeneutic theory of communication by H.Shpet, sociological model by Pierre Bourdieu, psychoanalytic model by Z.Freyd, K.Yunh, Zh.Lakan, model of stimulus and
response by E. Bern, psychosocial model by T.Nyukomb, semiotic model by R.Yakobson, dialogue theory and cultural model by M.Bahtin and Yu.Lotman. It is shown that the presented models communicative process dominant means of communication chosen speech. Consider its functions, psychological basis (subconscious motives behavior, symbolism and archetypes speech dependent behavior of the stimulus and the response to it, the attitude of participants in the communication process to each other and to the object of communication). Traced consideration the social dimension of speech and the obligatory presence of another (meaning a person), shown in targeting the broadcasting and taking into account the context. Overview mechanisms of transmission and ways of understanding messages.
В статье рассмотрена герменевтическая теория коммуникации Г.Шпета, социологическая модель Пьера Бурдье, психоаналитическая модель З.Фрейда, К. Юнга,
Ж.Лакана, бихевиористическая модель стимула и реакции Э.Берна, социально-психологическая модель Т.Ньюкома, семиотическая модель Р.Якобсона, теория диалога и
культурологические модели М.Бахтина и Ю.Лотмана. Установлено, что в представленных моделях коммуникативного процесса доминирующим способом коммуникации является речь. Рассмотрены ее функции, психологическая основа (подсознательные мотивы поступков, символизм и архетипы речи, зависимость поведения от стимула и реакции на него, отношение участников коммуникативного процесса друг к другу и к объекту коммуникации). Отмечен учет социального аспекта речи и обязательное наличие Другого (понимающей личности), что проявляется в адресности речи и учете контекста. Обобщены механизмы речи и способы понимания сообщений.
