Волевиявлення мовця завжди спрямовано на адресата — потенційного виконавця спонукуваної дії. Попри те, що
адресант є ініціатором каузації, її реалізація залежить від рішення адресата. Для того, щоб волевиявлення стало фактом
дійсності, мовцеві слід підібрати такі мовні засоби спонукання, які б переконали реципієнта каузації в її доцільності або
необхідності. Адресант повинен врахувати і ситуацію мовлення, й місце, і час, а найбільше статусно-рольову
характеристику свого співрозмовника.
Волеизъявление говорящего всегда направлено на адресата — потенциального исполнителя побуждения.
Несмотря на то, что адресант является инициатором каузации, ее реализация зависит от решения адресата. Для того, чтобы
волеизъвление стало фактом действительности, говорящему следует подобрать такие языковые средства побуждения,
которые убедили бы реципиента каузации в ее целесообразности или необходимости. Адресант должент учесть и ситуацию
речи, и место, и время, а более всего статусно-ролевую характеристику своего собеседника.
A will of a speaker is always directed to a recipient, which may become an executor of the demanded action. Although the
sender initiates causation, the implementation of the causation depends on the decision of the recipient. For actualisation of the
required action speaker should select those linguistic constructs of obligation, which would convince the recipient in that the
causation is either expedient or necessary. Sender should take into account such factors as situation of the conversation, time, place
and most of all status-role characteristics of his counterpart.
