Підвищений інтерес європейської філософії до ідеї
справедливості детермінований, в першу чергу,
суперечливістю теоретико-праксіологічного становлення цього аспекту. З одного боку, справедливість здійснювала себе у соціальному часі й просторі
як універсальна цінність, а з іншого – як «право
сильного». З’ясування субстанційних основ і креативного потенціалу цієї ідеї зумовлене прагненням знайти найкращі універсальні засади розв’язання конфліктних ситуацій, пошуком оптимальних форм правління. Досягненню цієї
мети може істотно посприяти виявлення логіки і закономірностей еволюціонування поглядів щодо ідеї справедливості.
Повышенный интерес европейской философии к идее справедливости детерминирован в первую очередь противоречивостью теоретико-
праксиологического становления этого аспекта. С одной стороны,
справедливость реализовывала себя в социальном времени и пространстве в качестве универсальной ценности, а с другой – как «право
сильного». Уяснение субстанциональных основ и креативного потенциала этой идеи обусловлено стремлением определить наилучшие
универсальные основания разрешения конфликтных ситуаций, поиском
оптимальных форм правления. Достижению этой цели может существенно способствовать выявление логики и закономерностей эволюционирования взглядов на идею справедливости.
A high interest of European philosophy to the idea of social justice is determined, firstly, by controversy of theoretic and praxeological attitude of that
aspect. On one hand, the justice has been realizing itself in social terms and
spheres as universal value, and on the other hand, as a “right of the mighty”.
Clarification of the substantial basis and creative potential of this idea is caused
by the intention of finding out the best universal means of settling the conflict
situations and searching the optimal forms of governing. Reaching this objectives we can discover the logic and consequences in evolution of opinions targeting at consideration of the idea of justice.
