Педагогіка в світлі моральної антропології І. Канта

Abstract

Розглядається педагогічна доктрина І.Канта у зв’язку з його моральною антропологією. Обґрунтовується ідея тісного зв’язку Кантової педагогіки з його розумінням людини як вільної особистості, що має схильність до зла. Кант характеризує зло як сутнісну рису людини, як радикальне зло, яке випливає з людської здатності діяти, вчиняти всупереч морального виміру людської природи. У трактаті «Релігія в межах тільки розуму» Кант з особливою силою наголошує на тому, що у людини відбувається неперервна внутрішня боротьба, яку вона змушена вести зі схильністю до зла. У Канта людина постає як «поле битви», зіткнення доброго начала зі злим за панування над людиною. У цьому контексті німецький філософ звертає увагу на схильність людини до усамітнення, небажання спілкуватись, яке увиразнюється в «не комунікативній комунікації», яка потребує від людини докладати знаних зусиль задля подолання самотності. Людина всупереч своїй схильності до усамітнення змушена йти на спілкування зі своїми ближніми, оскільки без цього вона не здатна вирішувати цілу низку вагомих для неї питань. Одним з таких базових питань є виховання. У статті досліджуються особливості формування педагогічної теорії Канта у зв’язку з потребою по-новому поглянути на виховання як на процес, що поєднує примус і свободу, потребу дотримуватись у цьому процесі зовнішніх правил поведінки і право людини на вільний вибір, що потребує від людини спроможності піднятися на рівень морального, культурного буття. Це пов’язано з формуванням у людини морального характеру, що передбачає застосування не лише дисциплінарних методів впливу, а й поступове визрівання у людини духовної потреби у подоланні своїх негараздів, пороків і вад. Кант підкреслює, що формування морального характеру не слід уявляти як здобуття людиною блаженного стану моральної досконалості. Досконалість – це складний процес, що вимагає від людини значних зусиль задля того, щоб постати як моральна особа.

Рассматривается педагогическая доктрина И.Канта в связи с его моральной антропологией. Обосновывается идея тесной связи педагогики Канта с его пониманием человека как свободной личности, которая имеет склонность ко злу. Кант характеризует зло как сущностную черту человека, как радикальное зло, которое выплывает из человеческой способности действовать, совершать поступки вопреки моральному измерению человеческой природы. В трактате «Религия в пределах только разума» Кант с особенной силой отмечает то, что у человека происходит непрерывная внутренняя борьба, которую человек вынужден перманентно вести со своей склонностью ко злу. У Канта человек раскрывается как «поле битвы», столкновение доброго начала со злым за господство над человеком. В этом контексте немецкий философ обращает внимание на склонность человека к уединению, нежеланию общаться, которое делается выразительным в «не коммуникативной коммуникации». Эта особенность требует от человека прикладывать немалые усилия ради преодоления своего одиночества. Человек, вопреки своей склонности к уединению, вынужден идти на общение со своими ближними, ибо без этого он не способен решать важные вопросы своего бытия. Одним из таких базисных вопросов есть воспитание. В статье исследуются особенности формирования педагогической теории Канта в связи с потребностью посмотреть на воспитание как на процесс, где сочетается принуждение и свобода, потребность придерживаться в этом процессе внешних правил поведения и право человека на свободный выбор, что в свою очередь требует от человека подняться на уровень морального, культурного бытия. Этот уровень бытия связан с формированием у человека морального характера, который предусматривает применение в процессе воспитания не только дисциплинарных методов воздействия, но и постепенное вызревание у человека духовной потребности в преодолении своих проблем, пороков и недостатков. Кант подчеркивает, что формирование морального характера не следует представлять как достижение человеком блаженного состояния морального совершенства. Совершенствование – это сложный процесс, требующий от человека значительных усилий ради того, чтобы подняться на уровень моральной личности.

Kant’s pedagogical doctrine in relation to his moral anthropology is revealed. The idea of close connection of Kant’s pedagogic with his understanding of human as a free individual who is prone to evil is analyzed. Kant characterizes evil as human’s fundamental feature, like radical evil, which emanated from human’s capacity to do something against moral principles of man’s nature. In his treatise “Religion Within the limits of Reason”, Kant with special strength focuses on man’s permanent internal struggle, which an individual must make with a liability to evil. To author’s mind an individual is like a “battlefield”, where kindness and cruelty are strangling for the opportunity to rule. In this context German philosopher pays attention to individual’s addiction to isolation, indisposition to speak, which is noticed in so-called “not communicative communication”, where a man is required to take much efforts in order to overcome loneliness. Therefore, an individual in spite of his or her taste to being alone is forced to contact with his or her relatives as far as he or she isn’t able to find the answers to all important questions alone. One of these core issues is a question of education. The peculiarities of Kant’s pedagogical theory formation are analyzed in this article. Particularly, this is done because there is a need to look at the education as the process that combines enforcement and freedom, a demand to keep in external rules of behavior, and a human right for free choice in this process that requires from a person the ability to rise at the level of moral, cultural being. It’s connected with the formation of individual’s ethical temper that uses not only disciplinary methods of influence, but also a progressive blossoming of mental interests in overcoming his or her problems, bad personal traits, and defects. Kant underlines that one cannot imagine the development of ethical temper as a condition where a human gains a state of perfection, as far as this process demands lots of efforts from a person in order to become an ethical individual.