Стаття присвячена метафорі як універсальній онтологічній і
гносеологічній категорії, яка пов’язана з глибинними структурами реальності і
можливостями людського буття. Розкрито роль метафори в
психоаналітичному дискурсі, а саме в класичному психоаналізі З. Фройда,
аналітичній психології К. Г. Юнга та структурному психоаналізі Ж. Лакана.
Проаналізована спроба експлікувати поняття «свідомість» і «несвідоме» за
допомогою метафори в психоаналізі. Доведено, що в психоаналітичній
традиції метафора – продуктивний механізм генерування смислу, невід’ємна
складова моделювання та інтерпретації світу. Показано, що в психоаналізі
метафора виконує роль методологічної основи, формуючи систему основних
понять.
The article is devoted metaphor as universal ontological and epistemological
categories associated with deep structure of reality and possibilities of human
existence. The role of metaphors in the psychoanalytic discourse, namely the
classical psychoanalysis S. Freud, analytical psychology of C. G. Jung and structural
psychoanalysis J. Lacan. It is proved that the psychoanalytic tradition metaphor –
productive mechanism of generating meaning, an integral component modeling and
interpretation of the world. It is shown that in psychoanalysis metaphor serves as a
methodological basis, forming a system of basic concepts.
